Від Ханса думки мої перейшли до Іссикора. Чому характер цієї людини докорінно змінився відтоді, як він прибув на батьківщину? Його подорож за сотні верст, яку він здійснив абсолютно один, була справжнім подвигом. Але від дня повернення додому Іссикор перетворився на звичайну нікчему. Яких зусиль коштувало переконати його відвезти нас на острів! А за першої ознаки небезпеки він кинув нас і втік.
Далі він покірно повів свою кохану на страту, не ворухнувши й пальцем, аби її врятувати. Нарешті, кілька годин тому він виголосив малодушну промову, що обурила його наречену, яка після свого порятунку і смерті батька немов знайшла всю ту мужність, втрачену ним, і навіть більше.
Це непосильне для мене завдання я доручив розв’язати Хансові.
Він уважно вислухав мене і відповів:
— Баас не тримає очі відкритими — принаймні вдень, коли не підозрює небезпеки. Якби у бааса очі були відкриті, він би зрозумів, чому Іссикор став м’який, як розжарений брус заліза. Що робить людей м’якими, баасе?
— Кохання, — відповів я.
— Так, іноді кохання робить людей м’якими — таких людей, як баас. А ще що, баасе?
— Пияцтво, — люто відбив я удар.
— Так, і пияцтво робить людей м’якими. Таких людей, як я, ба-асе, котрі знають, що іноді наймудріше — перестати бути мудрим, щоб небо не позаздрило нашій мудрості і не схотіло б її применшити. Але що робить м’якою будь-яку людину?
— Не знаю.
— У такому разі, я знову дозволю собі повчити бааса, як мене наставляв його преподобний батько, сказавши мені перед смертю: “Хансе, коли ти побачиш, що мій син потрапив у калюжу, ти його витягуй, Хансе”.
— Ах ти, брехунець! — вигукнув я, але Ханс незворушно продовжував:
— Баасе, всіх людей робить м’якими страх. Іссикор гнеться, як розпечений шомпол, бо всередині нього горить вогонь страху.
— Страху перед чим, Хансе?
— Як уже я сказав, якби у бааса очі були відкриті, він би знав. Чи помітив баас, коли ми вперше висадилися на пристані, що до Іссикора підійшов високий темнолиций жрець, перед яким розступався натовп?
— Помітив. Він шанобливо вклонився і, мені здалося, привітав Іссикора і зробив йому якийсь подарунок.
— А чи роздивився баас, що це був за подарунок, і чи почув слова вітання? Баас хитає головою. Добре, зате Ханс роздивився і почув. Той подарунок був маленький череп, вирізаний із чорної слонової кістки або мушлі, чи, можливо, зі шматка полірованої лави. А слова були такі: “Дар від Хоу-Хоу панові Іссикору, дар, який Хоу-Хоу посилає кожному, хто порушить закон і наважиться покинути країну веллосів”. Потім жрець відійшов, а що зробив Іссикор з подарунком, я не знаю. Можливо, він носить його на шиї, бо в нього немає ланцюжка для годинника, як у бааса, на якому баас носить звичайні дрібниці, даровані йому пані, або їхні портрети в маленькій срібній табакерці.
— Так, а що означає череп, Хансе?
— Баасе, я наводив довідки у старого весляра в човні — щоб згаяти час, баасе, поки Іссикор був на другому кінці і не міг нас почути. Череп означає смерть, баасе. Згадуєте, баасе, в Чорному Яру нам говорили, що той, хто наважиться залишити країну Хоу-Хоу, неодмінно помре від якої-небудь хвороби. Іссикор благополучно вибрався і не захворів, мабуть, через те, що жерці не знали про його від’їзд. Але він зробив помилку, баасе, і повернувся назад, зваблений коханням до Сабіли, — зовсім як рибу приманка заманює на гачок, баасе. І гачок міцно встромився йому в горлянку, оскільки жерці чудово знали про повернення Іссикора, баасе, і, звичайно, чекали на нього.
— Що ти говориш, Хансе? Як можуть жерці переслідувати Іссикора, коли вони всі мертві?
ebooksa