Він і ще кілька чоловіків кинулися вперед і, вибравшись із води, полізли вгору схилом гори за печерою. Іншим пощастило менше. Потік досяг уже значної глибини, і вони не змогли його подолати. Їх понесло назад, до велелюбного лона Хоу-Хоу.
Мить — і разом усі будинки, як і той, що був нам притулком, завалилися і зникли в піні. Здавалося, то був кінець. Я розмірковував, Чи пустити мені кулю в Дечу, який тепер стояв на краю кручі і ламав руки, дивлячись на розорення свого храму — на загибель свого бога і міста, і гарему, і слуг. Але якийсь голос підказував мені залишити цього грішника своїй долі, і я вже приготувався дати команду гребти геть, як Ханс гукнув, щоб усі подивилися на вершину гори.
Величезні клуби пари валили з кратера, як із тисячі паровозів; і ревіння, схоже на пихтіння тисячі тисяч паровозів, роздирало наші вуха.
— Що це, Хансе? — прокричав я.
— Не знаю, баасе. Мабуть, вогонь і вода розмовляють усередині гори, баасе, й освідчуються у взаємному коханні, як сварливе подружжя, замкнуте в тісній хатині: дружина шипить, плюється, кидається; чоловік сікається і лупцює дружину. — Він зупинився, витріщивши очі на вершину гори, і тихо повторив: — Так, чоловік здорово лупцює дружину! Гляньте на нього, баасе!
Цієї миті з оглушливим гуркотом, схожим на жахливий грім, вулкан немов розколовся надвоє, а вершина його розлетілася в повітрі.
— Баасе, — сказав Ханс, — мене звуть Володарем Вогню, чи не так? Проте над цим вогнем я не владний, і нам краще триматися від нього подалі. Дивіться! — і він простягнув руку, указуючи на могутній потік лави, що хлинула, здавалося, з хмар прямо в озеро на відстані якихось двохсот ярдів від нас, піднімаючи фонтани піни і диму, Це як торпеда, що вибухнула.
— Гребіть! Щосили! — крикнув я веллосам, які вже з поспіхом повертали човен.
Поки човен описував своє коло — мені ці хвилини здавалися вічністю, — я був свідком дивного і страшного видовища. Деча залишив свій уступ і біг в озеро, переслідуваний потоком розплавленої лави, пританцьовуючи, немов від болю, мабуть, його обпалило парою. Він пірнув у воду, і тієї ж миті виросла величезна хвиля, що утворилася, поза сумнівом, від підземного вибуху. Вона мчала на нас, а на гребені нсла Дечу.
— Я думаю, жерцю хочеться до нас на борт, баасе, — сказав Ханс, — йому набрид його рідний бережений богом острів, і тепер він бажає поселитися на материку.
— Ти думаєш? — відповів я. — Так у човні немає місця, — і я витягнув пістолета.
Хвиля донесла Дечу зовсім близько. Чи плив він, чи його підтримував тиск знизу, але тільки здавалося, що він майже стоїть на гребені хвилі. Він обсипав нас прокляттями і, потрясаючи кулаками, погрожував Іссикору і Сабілі. Страшне було видовище.
Але на Ханса воно не справило належного враження, бо у відповідь він вказав спершу на мене, потім на Сабілу і, нарешті, на самого себе, після чого в незнищенній своїй вульгарності приставив великого пальця до своєї пики і показав довгого носа верховному жерцю, який борсався у воді.
Хвиля перетворилася на яму, і Деча сховався, “вирушивши в гості до Хоу-Хоу”, як пояснив Ханс. Такий був кінець цієї лихої, але далеко не пересічної людини.
— Я радий, — сказав Ханс після певних роздумів, — що Деча-проповідник перед тим, як податися до Хоу-Хоу, дізнався, хто його туди посилає. А чи подумав баас, які ми з ним розумаки, що всі наші плани так добре вдалися? Свого часу я вже боявся, що все пропало: коли я вліз у човен і ці бовдури відмовилися забрати вас і жінок, оскільки, мовляв, закон цього не дозволяє. Надягаючи свою суху одежу, я розмірковував, чи не застрелити мені одного з них. Проте я вирішив, що краще почекати, баасе, а то якби я застрелив одного, інші зробилися б ще тупішими і впертішими і, можливо, попливли б геть, а мене вбили б. Отже, я дочекався, і все благополучно скінчилося, безперечно, завдяки заступництву вашого преподобного батька, що поглядає на нас із небес.
— Правильно, Хансе. Але якби ти обрав інше рішення, кого б ти застрелив? — запитав я. — Старого Веллу?
— Ні, баасе, він старий і дурний, як дохла сова. Я застрелив би Іссикора, бо він мені дуже набрид і хотілося б позбавити панну Сабілу від довгих років нудьги. Хіба це добра людина, яка, знаючи, що його наречену віддають дияволу; сидить у човні і канючить про непохитність стародавніх законів? Так він поводився, баасе, коли я просив наказати команді гребти до пристані.
— Не знаю, Хансе, це їхня справа. Хай розбираються самі.
— Так, баасе, і коли пані оговтається і настане година розплати, мені буде шкода Іссикора. Він не надиматиметься індиком, коли вона його покине. Мені здається, коли він попросить “поцілуй мене”, вона відповість йому “бац, бац!” по обох щічках, баасе. Дивіться, вона вже й тепер повернулася до нього спиною. Проте, баасе, це не стосується ні мене, ні вас, оскільки нам доведеться мати справу з пані Драманою. Вона не повертається спиною, баасе. Вона пожирає нас очима і говорить у своєму серці, що, нарешті, знайшла справжнього Хоу-Хоу, хоч він малий і білий, і непоказний, і волосся у нього їжачком. Важливо, що всередині людини, а не його зовнішність, як часто говорили мені жінки, коли я був молодий, баасе.
ebooksa