— Хіба вони не грабують кораблі?
— Звісно, грабують.
— У чому ж різниця?
— У тому, що схопленого пірата вішають на реї, а корсар вважається військовополоненим. Тому що корсари грабують тільки ті кораблі, що ходять під ворожим прапором. Щоб стати корсаром, треба мати патент від адміралтейства. Отримати його може далеко не кожний. А у мене патент є. Врахуйте, мадемуазель: поки не скінчиться ця війна — а вона може тривати і п"ять, і десять років — ніяким іншим способом до Барбарії не дістатися.
Дівчина наморщила лоба — вона все ж не розуміла.
— Якщо корсарський патент — щось цілком законне, до чого таємниці? Чому ви боялися, що ваш лист потрапить до чужих рук?
— Тому що негоціантський дім «Лефевр і сини» має репутацію, пані. І я нею дорожу. Хоча багато арматорів Франції, Англії, Голландії у воєнний час підробляють корсарством, ніхто цього не афішує. Адже доводиться патрати кораблі, які належать учорашнім і завтрашнім торгівельним партнерам. Це породжує недобрі почуття, образи, озлоблення. Ось чому я можу зробити вам таку пропозицію тільки усно. У мене якраз підготовлене гарне судно: легкий фрегат «L’Hirondelle»[17], з хвацьким, надійним капітаном, паном Дезессаром.
— Дез Ессаром? — повторила дівчина, наче розділивши це ім’я на дві частини. — Що ж, я згодна! Корсари так корсари, тільки батько швидше повернувся б! Згода, мсьє!.
Вона зняла рукавичку і простягнула арматору свою руку — надто велику, не особливо білу і ніскілечки не округлу, тобто таку, що зовсім не збігалася з каноном жіночої краси. Лефевр не потиснув її, а схилився й поштиво цмокнув губами повітря над пальцями мадемуазель де Дорн.
— Приємно бачити таку зворушливу відданість дочки. Я розчулений до сліз. Однак, пані, як ви розумієте, одна справа — завернути у Сале по дорозі, зробивши невеликий гак, і зовсім інша — спорядити спеціальну експедицію. Я маю на увазі видатки.
— В яку суму це обійдеться? — діловито спитала вона.
— Хвилиночку… Зараз прикинемо.
Поважний арматор сів на місце, поклав перед собою абакус і, клацаючи кульками зі слонової кістки, взявся за підрахунки.
— По-перше, платня екіпажу з доплатою за воєнний час і плавання у небезпечних водах… Припустимо, іспанці нам союзники, а в султана Мулай-Ісмаїла з нашим великим монархом мир і злагода, але ці пронозуваті англійці кишать у всіх морях, прошу вибачення, неначе воші у лахмітті. Отже, сорок матросів у середньому по 70 ліврів на місяць… Кладемо три місяці: поки туди, поки назад, та перемовини — у маврів нічого швидко не робиться… М-м-м, офіцери і капітан… Тепер припаси. Люди в мене не розбещені витребеньками, але по півсотні монет на кожного витратити доведеться… Разом витрати на утримання команди… Ага, з цим усе.
Він записав цифру на папірці, сором’язливо прикрившись долонею.
— Йдемо далі. Страхування.
— Що?
— Як, ви не чули про цей чудовий винахід, який усім такий вигідний? Ви сплачуєте страховій компанії певний внесок і більше ні про що не турбуєтесь. Якщо ваш корабель пропав — потонув, захоплений піратами, пропав безвісти, — компанія відшкодовує вам збиток. Зрозуміло, внесок залежить від далекості плавання і ризикованості справи. У мирний час за подорож у Середземномор’я беруть всього 3 % вартості судна й товару, бо французів маври не чіпають, а більше там боятися нікого. Але зараз ставки, на жаль, піднялися в десять разів. «Л’Ірондель» коштує 25 000, отже… — Він почаклував над рахівницею ще трохи і підбив підсумок. — В загальному і цілому вам доведеться розщедритися на 21 358 ліврів і шість су. Не будемо трястися над копійкою, — тут він широко майнув розшитою золотом вилогою, — двадцять одна тисяча триста п’ятдесят.
— Скільки?! — охнула пані де Дорн, вихоплюючи у нього аркуш. — О Боже…
— Менше ніяк не можна, — твердо мовив Лефевр і довго ще товкмачив їй про воєнні труднощі, зажерливість моряків, обов’язкові відрахування в казну і огидну дорожнечу солонини.
ebooksa