Сокіл і Ластівка

Комерцрадник першої миті засяяв — його мрія була близька до здійснення. Потім закліпав, роззявив рота.

— А… а як же виконання законних подружніх прав? Хоча б раз на тиждень, у суботу?

Летиція розсміялася — варто визнати, дуже недоброзичливо.

— Поки Теофельс мій — під дахом фон Дорнів ти не будеш…

Я був епатований вульгарністю використаного нею дієслова. Грубими словами мене не здивуєш, я старий морський волоцюга. Але ж це панянка з благородної родини, вихованка англійського пансіону!

Рік спокійного життя подалі від осоружного чоловіка — ось подарунок на прощання, який Летиція зробила своїй дорогій подрузі.

Очі Ієронімуса Мьонхле зблиснули злістю, завжди мокрий ніс гучно хлюпнув, але кузен стерпів і сумирно розвів руками. Принизлива умова була прийнята.

Ще я не зрозумів, що означає підпис Your most loving and assured Friend Epine:[18] «Epine» французькою означає «колючка». Та потім переклав це слово німецькою — вийшло «Dorn» — і навіть не став порпатися у пам’яті. Сам зметикував: не інакше, старе пансіонне прізвисько. З таким прізвищем і з таким характером, як у моєї вихованки, франкомовні однокласниці з фландрських родин повинні були прозвати її саме так.

Заклеївши листа сургучем і відтиснувши свою печатку, Летиція відразу ж написала другого листа, короткого і ділового. Вона повідомляла «високоповажного мессіра Лефевра», що сьогодні о дев’ятій годині вечора відвідає його, щоб обговорити умови угоди і познайомитися з капітаном Дез Ессаром.

Тон листа був сухим і владним — так пише вимогливий замовник до виконавця.

Далебі я захоплювався своєю міднокосою вихованкою!

Розділ п’ятий

Ділова розмова

— Отже, ви пропонуєте мені винайняти корсарський корабель, — сказала вона, особливо підкресливши слово «винайняти».

Я, чесно кажучи, не зрозумів, навіщо, але Лефевр щось занюхав і вніс поправку.

— Якщо бути точним, мадемуазель, я пропоную послуги одного з моїх кораблів, з моїм капітаном і моїм екіпажем, щоб витягнути з полону вашого татка.

Ввечері похолоднішало, з моря повіяв холодний вітер, і високі вікна розкішного кабінету були зачинені, а в каміні ярів вогонь, та арматор мерзлякувато щулився, а Летиція, навпаки, пашіла. Відразу було помітно, хто тут нападає, а хто задкує.

— Я й не кажу, що купую ваш корсарський корабель. Я його винаймаю. Чи не так?

Здається, я почав здогадуватися про причину її наполегливості і від задоволення злегка пчихнув. Пчихати дуже приємно. Живучи зі штурманом Ож’є, я приохотився нюхати тютюн. Клянуся, це одне з наймиліших занять у світі. Але з пані де Дорн від цієї невинної насолоди доведеться відвикати, нічого не зробиш…

Француз скосував на мене.