— Ви так екстравагантно виглядаєте з папугою на плечі. Але, може, пересадимо пташку в клітку, щоб вона не заважала діловій розмові? — Він показав на велике золотаве спорудження з дроту, що стояло на окремому столику. Туди, очевидно, цей пройдисвіт і мав намір мене засадити, коли допіру пропонував сорок ліврів. — Чи не бажаєте?
— Не бажаю, — відрубала моя нова вихованка, і я вдячно стиснув її плече кігтями.
Коли вона під покровом темноти збиралася на зустріч з арматором, залишила мене в номері. Та я, звісно, не міг пропустити такої події. Я відкрив дзьобом віконну раму, злетів на вулицю і спланерував Летиції на плече.
Вона не розсердилася, навіть зраділа.
— Кларочко, ти хочеш зі мною? Добре, а то я трохи побоююсь.
Та якщо вона й побоювалася хитромудрого судновласника, в розмові це ніяк не виявлялося.
— Чому ж ви не хочете визнати очевидного факту? — з притиском повторила вона.
Лефевр промимрив:
— Не розумію, про що тут говорити. Ну так, звісно. Ви винаймаєте судно.
— Чудово. Я винаймаю корсарський корабель. Це по-перше. Тепер друге: я винаймаю корсарський корабель.
Браво, дівчинко! Так тримати!
— Так, у корабля є королівський патент на корсарський промисел, а на борту, за правилами, буде писар морського міністерства. І що з того?
— Значить, найнятий мною корабель має право нападати на ворожі судна і захоплювати здобич?
— За бажаним власника і на розсуд капітана, — швидко відказав Лефевр, піднявши палець.
— Чудово. А що потім відбувається зі здобиччю?
Арматор кисло сказав:
— Ну, її реєструє писар. Після повернення третина йде а королівську казну, третина йде власнику, а третина розподіляється між членами екіпажу.
— Власник у цьому плаванні я, — завдала рішучого удару моя розумниця. — Отже, третина здобичі буде моєю.
Вкрай збуджений Лефевр підхопився з крісла.
— Та ж ваша ціль — викупити з полону батька! Ви самі це казали! Якби ви хотіли вкласти гроші в корсарську експедицію, я призначив би за «Ластівку» зовсім іншу ціну!