Дорогою матроси віталися з лікарем, торкаючись рукою чола або шапки. На містку стояв незнайомий парубок у шапці з обшарпаною пір’їною. З поважної постави і гучної лайки, якою він супроводжував кожне розпорядження, я відразу здогадався, що керувати кораблем для хлопця справа незвична. Певно, новачок. Тому йому й довірили спокійнішу вахту — в ясну погоду, подалі від берега.
Решта офіцерів сиділа в капітанській каюті за столом.
Вони одночасно повернули голови, але привітався з лікарем тільки один — рудий штурман.
— А ось і лікар зі своїм папугою, — весело сказав він. — Хто б міг подумати, що ми попливемо разом, метре? Спробуй-но вгадай промисел Божий! Я бачу, вигляд у вас бадьорий, щоки рожеві, значить, будете справжнім моряком!
Решта мовчки жувала, розглядаючи новенького. Капітан Дезессар різко піднявся, натягнув капелюха.
— Піду зміню Пронозу.
І вийшов, залишивши у мисці недоїдену юшку. Я перелетів у куток, щоб привертати до своєї персони менше уваги, і почав спостерігати, як дівчинка знайомиться з офіцерами, а заразом спробував скласти думку про кожного з них.
Лишень двоє з тих, хто сидів за столом, були (чи принаймні виглядали) джентльменами: дженджуристий штурман і ще один пан з таким кислим виразом, наче він пив зі склянки не вино чи сидр, а чистий оцет. Решта троє були без перук, без камзолів і на вигляд нічим не відрізнялися від макросів. Голови пов’язані хустками, грубі сорочки розчахнуті на грудях. Що ж, корсарське судно — це вам не регулярний корабель королівського флоту.
Та й поводилися вони, як хамулуваті селюки. Якби не розв’язний ірландець, вони б ще довго витріщалися на лікаря, перш ніж докумекали б, що треба познайомитися.
Та Логан, дарма що теж новачок, одним махом всіх представив.
— Це Гош і Друа, — показав він на двох здорованів, схожих один на одного, наче два жолуді.
Вони й справді виявилися близнюками і були племінниками капітана Дезессара.
— Я ще не навчився їх розрізняти, — з посмішкою провадив Гаррі. — Хто з вас хто, хлопці?
— Я — Друа[23], бо я старший, — бундючно мовив один.
— Всього на півгодини, — заперечив Гош[24]. — Однак я перший лейтенант, а ти другий!
Ага, примітив я: у Друа сережка у правому вусі, у Гоша — в лівому. Не переплутаємо.
Друа похмуро повідомив:
— Нічого. Дядько казав, що в наступному плаванні старшим помічником знову буду я!
— Якщо знову не загубиш якір, як тоді в Бресті, — вставив Лівий.
— А ти біля мису Грюен ледь не посадив нас на мілину!
ebooksa