17 березня, п’ятниця
Двадцятий день плавання.
Все так само. Вдень попутний вітер, уночі штиль або норд-вест. Капітан каже, що за добу ми пройшли тільки шістдесят миль.
Плавання триває менш ніж три тижні, а мені здається, що цілу вічність. Як же почуваються моряки, які вирушають у Китай чи в Перу, проводячи в морі вісім, якщо не десять місяців підряд?
Якби не моє навчання та не вічне очікування якогось нещасного випадку, що випробує мої слабкі знання, я, либонь, втратила б глузд від нудьги.
Сьогодні якраз сталася подія, яка змусила мене похвилюватися.
Один із матросів, на прізвисько Кривий Писок (досить точний портрет), скоїв тяжкий морський злочин: підібравши відмичку, пробрався у винний погріб і видудлив цілу сулію рому, від чого впав у безпам"ятство і ледь не захлинувся власною блювотою.
Щоб врятувати бевзя від смерті, довелося промивати йому нутрощі великим помп-клістиром. Справа ця брудна і пахуча, але не така вже й важка. Команда спостерігала, за процедурою з великим інтересом. Отець Астольф, як завжди, підказував мені латиною, коли і що слід робити, і Після того, як Кривий Писок протверезіє і зміцніє, він дістане сто лінів по спині.
18 березня, субота
Двадцять перший день плавання.
Все те саме: вдень летимо, як на крилах, вночі викручуємо зигзаги. За добу пройшли до зюйд-осту 75 миль. Замало.
Кривий Писок зазнав екзекуції. Він не проронив ані стогону — у матросів вважається, що соромно кричати, коли шмагання призначено справедливо. Якщо винен — терпи, і Опанувала лікування численних синців і порепаної шкіри. Сподіваюся, ця наука знадобиться мені нечасто.
Урок з капітаном. Тема — менует. Боюся, танцюриста з Д. не вийде.
19 березня, неділя
Двадцять другий день плавання.
П"ятий день рухаємося назад на схід, але, як мені кажуть, ще далеко від довготи, де зіштовхнулися з англійським військовим шлюпом.
Зазвичай я піднімаюся на палубу, коли сонце вже високо стоїть у небі, та сьогодні вийшла невдовзі після світанку, бо навчання не було. Отець Астольф нині нездоровий — у нього сильна мігрень, яку він намагається лікувати молитвою.
Мене здивувало, що пурпурове коло сонця піднімається і над горизонтом не по носу корабля, як слід було б, якщо ми пливемо на схід, а за кормою. Я запитала капітана, чим це пояснити, і він відповів, що вітер з ночі несприятливий і доводиться йти довгими галсами. Прикро!
Дивний він зрештою чоловік, Жан-Франсуа Дезессар. Часом ловлю на собі його погляд, сенс якого мені незрозумілий. Чи то винуватий, чи то засоромлений — хоча соромитися нашому капітану аж ніяк не властиво.
Цей суб’єкт зовсім не такий, яким здається спочатку. У нього манери грубого і прямого моряка, який каже все, що думає, не турбуючись про наслідки. Щодо грубощів сумнівів нема, але ось щодо прямоти… Мені все більше здається, що Д. дуже непростий. При цьому його мрія про дворянську грамоту має присмак дитячості. Коли він робить незграбні «великосвітські» поклони або, затинаючись, вимовляє важку фразу, як-от «якщо вашій світлості буде завгодно», в його очах спалахують збуджені вогники, наче Дезессар долучений до чарівної захопливої гри.
ebooksa