14 березня, вівторок
Сімнадцятий день плавання.
Вночі я двічі відкривала порт і виглядала назовні. Ані місяця, ані зірок. До ранку проясніло, але благословенна темрява зробила-таки свою справу: триклятий шлюп зник, горизонт був чистим.
Проте капітан оголосив, що заради обережності «Ластівка» ще цілий день буде прямувати тим самим курсом на вест, щоб знову не наштовхнутися на англійця.
Я спробувала сперечатися, мені нестерпна думка про те, що цей вимушений detour[27] віддаляє зустріч з батьком. Тоді Д. почав розповідати про знамениту плавучу в’язницю Брістоля, куди всіх нас посадять, якщо вороги захоплять «Ластівку». Під час попередньої війни він просидів там рік і два місяці, поки арматор не заплатив за команду викуп.
Утекти з баржі, яка стоїть на якорі посеред затоки, неможливо. Годують там тухлою рибою і пліснявими сухарями. Але найтяжче — терпіти знущання, що їх полонені зазнають від підлих англійців. Наприклад, усіх новачків чекає незрозуміла принизлива процедура: роздягають догола, а весь одяг варять у котлі — нібито для знищення вошей, хоча кому і коли шкодили ці маленькі незлобиві комахи?
Почувши про роздягання, я здригнулася і більше не сперечалася.
З отцем Астольфом розбирали види і лікування контузій. Виявляється, вони не менш небезпечні, ніж кровоточиві рани. Шістнадцятифунтове ядро, яке пролетіло низько над натовпом, здатне прокласти в ньому цілу просіку, причому більшість ляже замертво від летального струсу мозку.
15 березня, середа
Вісімнадцятий день плавання.
Сьогодні зранку капітан повідомив, що вночі ми повернули за зюйд-ост, тобто нарешті взяли курс на Барбарію. Гак коштуватиме нам щонайменше десять зайвих днів, бо на захід ми втікали під сильним попутним вітром, а під час руху на схід муситимемо постійно лавірувати. Через це ні в який піренейський порт заходити не будемо. Порцію води доведеться врізати, а від свіжого м"яса відмовитися, оскільки клітка для худоби й курник порожні. Я не могла не схвалити подібного рішення.
В екіпажі всі здорові. До обіду ми з моїм милим ченцем проходили теорію вогнепальних поранень. У другій половині дня перейшли до практики. Матроси спіймали на гак зі здохлим щуром невелику акулу і, оскільки ця здобич неїстівна, віддали її в моє розпорядження. Я вистрелила кілька разів у тушу, попередньо надягнувши на неї стару матроську сорочку, а потім витягала кулі і вичищала з ран частинки тканини, від яких часто трапляється смертельне нагноєння і антонів вогонь. Дуже важко. Не уявляю, як таку процедуру терпітиме жива, страждаюча людина. Отець Астольф каже, що йому відомі засоби полегшення болю, але цієї теми ми торкнемося пізніше.
16 березня, четвер
Дев’ятнадцятий день плавання.
Чистий горизонт. Вітер так само попутний, хоча вночі, за словами капітана, довелося весь час змінювати галси, — через що ми майже не просунулися.
Тема заняття сьогодні доволі проста — вправлення вивихів. Треба добре знати розташування суглобів і мати сильні: руки. З останнім у мене не надто успішно. Отець Астольф показав мені кілька вправ, за допомогою яких можна зміцнити зап"ястки. Тепер двічі на день по півгодини я піднімаю і опускаю гарматне ядро.
Сьогодні була кумедна сценка. Заглядаю до себе в каюту і раптом бачу мою Клару, яка сидить на розкритому щоденнику і з напрочуд розумним виглядом водить дзьобом по сторінці, наче читає. Потім перегорнула сторінку — я вибухнула сміхом. Побачивши, що я спостерігаю з-за штори, папуга сполошився і перекинув чорнильницю. Наслідки цього маленького інциденту помітні на попередньому розвороті. Там, утім, нічого особливо важливого записано не було — лише розповідь про те, як я навчала капітана мистецтва світської бесіди ні про що. Повторюватися ліньки.
Щоденник Люсьєна Епіна
(продовження)
ebooksa