Почалася погоня. Зовсім як позавчора, тільки тепер тікали ми.
Швидкість у нас і у шлюпа була майже однаковою. Правильніше сказати, під вітром ми йшли вузла на півтора швидше, проте він спритніше маневрував і на галсах підбирався ближче. Коли відстань скорочувалася до гарматного пострілу, ми обмінювалася двома-трьома ядрами. Шлюп смалив по нас з бакової гармати, «Ластівка» відповідала з двох гармат, встановлених у кают-компанії, де тепер розпоряджався Кабан.
У фрегат за цілий день жодного разу не поцілили. Чи вдалим був вогонь у відповідь, важко сказати. Хоч Кабан після кожного пострілу і кричав: «Є!», на нашому переслідувачі це ніяк не позначилося.
Години через дві я знудилася спостерігати за морським і боєм, який до цього уявлявся мені зовсім по-іншому.
Деякий час провела з Д. на містку. Капітан розповів, що у корсарському житті баталії трапляються напрочуд рідко. В основному доводиться наздоганяти або втікати. Якщо супротивники рівні за силою, вони зазвичай розходяться з миром, не витрачаючи порох намарно. Криваві битви відбуваються за таких обставин: якщо один із капітанів п"яний або і дурний; якщо з того боку пірати, від яких годі чекати помилування; або ж якщо судно-втікач не бажає здаватися, розраховуючи протриматися до входу в гавань або до настання рятівної темряви. Д. брав участь у двадцяти дев’яти корсарських експедиціях, але в справжній бій потрапляв тільки двічі, а про абордаж тільки чув, але сам ніколи його на бачив.
Увечері я пішла до себе в каюту.
Силует шлюпа чорнів приблизно за півмилі за кормою. Думаю, за ніч він нас втратить.
12 березня, неділя
П’ятнадцятий день плавання.
Авжеж!
Вранці я побачила англійця на тій самій відстані. Виявляється, ніч була місячна, і відірватися під її покровом нам не вдалося.
Протягом дня настирливе переслідування тривало. В нас стріляли лише один раз, здалеку, і ядро лягло збоку.
Страшно вже не було, лише прикро, що ми другу добу біжимо на вест, віддаляючись від мети плавання, але тут вже нічого не зробиш.
Попросила отця Астольфа швидше перейти до курсу військової хірургії. Цілий день присвятили колотим ранам.
Учора було не до трапез, але сьогодні сніданок, обід і вечерю подавали як завжди, тільки не в кают-компанії, де хазяйнує головний канонір, а в пороховому погребі. Там нема вікон і не можна запалювати вогонь, однак є дерев"яний стіл, який слугує для заправки гарматних картузів. Мені в погребі навіть сподобалося. При світлі, олійної лампи сидіти затишніше, ніж при свічках, а ще приємно було нарешті поїсти, не вдихаючи густого тютюнового диму. З нагоди неділі подавали курку. Дуже смачно.
13 березня, понеділок
Шістнадцятий день плавання.
Ніч знову була ясною. Гонитва триває. Жодних змін: та сама нечаста безрезультатна стрілянина, ті самі маневри, Тільки вітер зі сходу посилився, і нас все далі несе в атлантичні простори, геть від африканських берегів.
Вивчала різані рани. Отець Астольф похвалив мене за рівність швів (я практикувалася на свинячій шкірі).
Надвечір небо почало затягуватися хмарами, на які всі дивляться з надією. Що ж буде вночі?
ebooksa