Покарання

— Як ти мені допоможеш? Ти ж не хочеш вірити у духів. Але Психотроп-Маг мене переслідує повсюди.

Я говорив повільно та обережно підбирав слова, щоб не мовити дурниці та не показатися в його очах божевільним. Адже мене знову можуть забрати у заклад для психічнохворих та розумово відсталих людей. Проте, цього разу, здавалося, що ніхто нікуди мене поки що не забирає. Все подальше залежить лише від мене. І я це усвідомлював дуже чітко до найменших дрібниць.

— Ти сам себе переслідуєш повсюди. Остапе, в тебе манія переслідування та галюциногенні відчуття, що викликані наркотиками. Розумієш, твої дослідження границь реальності призвели до того, що в тебе відбувається деперсоналізація особистості. Ти втрачаєш відчуття адекватності зовнішнього світу. Але якщо ти сам хочеш цього позбутися, то повинен йти до кінця. Ти готовий зануритися у жорстоку правду і позбутися своїх страхів та перепонів у голові?

Питання було риторичне і я вимушений був зізнатися, що готовий йти на все, щоб назавжди позбутися своїх кошмарів.

— У кожного з нас є підсвідомі страхи, глибинні дитячі страхи, що дають про себе знати у більш дорослому віці. А деякі психотропні речовини можуть допомогти цим страхам реалізовуватися в реальному світі. У дитинстві в тебе були деякі незначні психічні розлади, але з часом вони трохи затихли і не нагадували про себе досить довгий час. Але зараз вони повернулися, — говорив Пилип уважно спостерігаючи за мною.

— Про що ти говориш? — спитав я, смутно відчуваючи якусь тривогу у глибині душі, в найвіддаленіших потаємних закуточках підсвідомості, яка закрита сімома замками від світу.

Його слова мені страшенно не подобалися. Я волів би їх зовсім не чути і зараз взагалі займатися чимось більш кориснішим та цікавішим, але все склалося не так, як я цього хотів. Щось загадкове та неминуче невблаганно наближалося до мене швидкими, вправними кроками.

— Про твої дитячі фобії. Зокрема, соціофобію. Ти постійно боявся чужих людей та залишатися на самоті.

— Ні, не правда! Це було давно і це не має ніякого значення до теперішніх проблем! Досить!

Я прямо кипів гнівом із середини, роздувався від злості, як повітряна кулька і мав ось-ось вибухнути справжньою люттю.

— Заспокойся, друже. Тут немає тобі ворогів. Зоряна тебе любить і звернулася до мене, щоб я допоміг. Але саме головне, щоб ти захотів дізнатися усю правду, якою б неприємною вона не була б.

Я не встиг задуматися над сказаними словами біоенергетика, коли Зоряна увійшла до вітальні із тацею, на якій стояли філіжанки із запашною, ароматичною міцною кавою та тарілка, переповнена шоколадним печивом. Нарешті можна перекусити, бо окрім алкоголю та цигарок мене ще заспокоює їжа.

— Гаразд, — мовив я, зробивши кілька ковтків кави з горнятка. — Я готовий тебе вислухати, але не обіцяю, що далі буду у це вірити.

— Я не вимагаю тебе у щось вірити. Віра — річ дуже примхлива. Іноді, це лише шар оману, за яким прихована дійсність. Лише знання можуть допомогти людині.

Вони повідомили мені одну річ. Розповіли деяке дослідження, яке разом проводили нещодавно. Я переповідаю епізод без жодних виправлень чи доповнень у оригіналі таким, яким він має бути насправді.

Розділ 36

1

Останнім часом Зоряна дуже непокоїлася за Остапа, в якого закохалася до нестями. Він виглядав дивним, постійно скаржився на втому, відчував, що його нібито переслідує потойбічний дух Психотроп-Маг. А ще він казав про дивні відчуття знаходження в чужому тілі якоїсь загадкової Долини. Ніби, вона — це його майбутнє життя. За його словами, він перевтілиться в наступному житті в цю дівчину.

Звісно, для Зоряни із самого початку це видалося божевіллям і вона вирішила допомогти. Пригадала Пилипа Пшеничного і звернулася до нього із проханням. Останній давно розшукував Остапа і хотів його позбавити галюцинацій та підсвідомих страхів. Отже, у них був спільний інтерес у цій справі.

Кілька останніх днів Остап після втечі із психлікарні загадковим чином зник. Дівчина за нього дуже переживала і навіть із-за цього посварилася із своїм батьком, який хотів їй заборонити зустрічатися із цим як він виразився «алкашом-писакою». Але потім трохи заспокоївшись вона кілька разів зустрічалася із Пшеничним. Вони разом радилися, як можна допомогти Дорошенко, щоб він остаточно не втратив рештки здорового глузду, які ще не знищили наркотики.

Рішення, як завжди прийшло несподівано нізвідки. Власне, часто так буває, що відповіді люди знаходять зовсім не там де шукають і не в той час. Пилип трохи знав батька Остапа Ярослава і запропонував поїхати до нього і дізнатися детально про стан психіки, коли Дорошенко був ще дитиною. Після деяких вагань, батьки погодилися розповісти дещо із дитинства Остапа. Як виявилося не дуже втішні новини.