Покарання

Він задумливо почухав підборіддя.

— А хрін його знає. Я всє врємя путаюся в датах. Мабуть, шосте вересня.

— Шосте? — здивовано питаю я, не в змозі зорієнтуватися у часі.

— Точно шосте.

— Ти впевнений?

Це мене ставить у глухий кут. Адже вчора було четверте вересня. Чи може все-таки п’яте? А якщо в мене амнезія?

— Абіжаєш. Сьогодні субота, шосте вересня дві тисячі дев’ятого року. Перша субота цієї осені. Треба відмітити цю подію.

Я точно пам’ятаю, що з членами клубу «Аномалія» збиралися на одній дачі у четверг. Себто, це було четверте число. А що зі мною було п’ятого? Невже затемнення свідомості? Я не знаю жодних наркотиків, які б так вирубали тебе більш, ніж на добу.

— Щось у мене все переплуталося…

— Важкий день?

— Важке життя, — уточнив я.

Тепер я остаточно ступив на дорогу божевілля. Як можна опинитися в невідомому селі «Глибоководне», не пам’ятаючи при цьому свій минулий день? Що взагалі було вчора? Де я був і чим саме займався? Не міг я після наркоти так переплутати усі дати в голові. Хоча, насправді, міг, звісно. Психотропні речовини можуть пошкодити частину кори головного мозку і викликати при цьому повну або часткову амнезію. Я вже мовчу про більш серйозні наслідки від прийому наркотиків.

— Так сьогодні точно шосте вересня? — спитав я ще раз, маючи надію, що водій усе переплутав.

— Чувак, атвєчаю, шосте! Я недавно вийшов із запою, але відразу уточнюю дату у людей, щоб не заплутатися. А то водка повністю розум вимикає! Ну сьогодні треба загуляти! Перша субота осені в цьому році. А ти не парся. Пройде час і все пригадаєш. З ким гуляв, скільки пив. Шо робили? Не вспомніш сам, так корєши памогут.

— Памогут, — автоматично повторив я, думаючи зараз зовсім про інше.

Балачки цього водія починали мене дратувати і виводити із себе. В мене був такий стан, що потребував глибокого, детального осмислення, переоцінки життєвих пріоритетів та остаточних висновків того, що зі мною відбулося останнім часом. Але в компанії цього Михайла, задумане ніяк не можливо було здійснити.

Раптом він різко зупинив авто на узбіччі дороги. Якби я був без паса безпеки, то міг би вдаритися рукою об лобове скло і розбити його.

— Слухай, Остапе, далі я тебе не повезу. Тут моє помешкання. Он ота хата сусідня… — він показав рукою на невеличку, стару хатинку.

— Ясно. С кільки з мене бабла?

— Та не скільки. До Дніпра ше кілометрів вісімдесять. Зараз темніє. Ти не доберешся додому автостопом. Та і психи можуть їздити такими дорогами. Зайди краще до нас. У мене самогонка класна.