Покарання

Я завагався.

— Та не зручно якось…

Мішко навіть трохи розізлився від цих слів.

— Та не парься ти. Всьо ніштяк. Ходімо, переночуєш у нас. Відпочинеш. А завтра я тебе сам відправлю додому.

— Тоді з мене коньяк. Я не звик комусь падати на голову і бухати на халяву. Особливо, коли при грошах.

— От і чудово.

Здається Мішкові сподобалась моя пропозиція і він не збирався від неї відмовлятися.

Розділ 9

1

Хата Міська була невеличка, старенька із солом’яним дахом, що особливо нічим не відрізнялася від таких же сільських хатинок, оповитих затишком, тишею та розміряним життям. У хліві була корова і кілька свиней. Біля дерев’яної будки ліниво лежав здоровенний чорний пес, що кліпав на мене очима, але не проявляв жодної цікавості. Огород йшов прямо за хатою, але там більше росло будяків, ніж корисних поживних рослин.

Чисте, лісове повітря нагадувало мені дитинство, коли я жив у селі в гостях у бабці. Але у бабці село було більш живим, реалістичним. А тут кидаєш погляд, бачиш декілька старезних хат і не менш старих людей, та розумієш, що це село вимирає. Ніхто не хоче більше в ньому жити. А з кожним роком найзавзятіші господарі, поважні мастодонти потроху доживають останні роки свого життя. І їх ставало дедалі менше та менше.

Мішко загнав авто у старий, заржавілий гараж невідомого покоління, що міг в будь-який момент розвалитися прямо на очах. Але мене цікавив не гараж, а можливість розслабитися тут та забути про існуючі проблеми на певний час. Хоча, це не вирішить мої питання і всі вчорашні перипетії.

Господар запропонував мені заходити у дім. Я опинився в середині затишної, маленької хатинки, що була обставлена за усіма правилами західної України. Кілька маленьких, але комфортних кімнат наче були створені для такого віддаленого від цивілізації життя. Нічого зайвого, ніяких величезних шафів, столів, а лише заправлене ліжко, кілька стільців та журнальний столик. На стіні висів образ Божої матері. А от кухня повністю була заставлена побутовими предметами і стіл займав більше половини простору.

Я сів на запропонований стілець і тільки зараз відчув, наскільки зголоднів. Чорт, та я нічого взагалі не тримав у роті від вчорашнього дня!

З комори вийшла повна, приземиста жінка в потріпаній робочій фуфайці і синіх спортивних штанах, на яких поналипали куряче пір’я. В руках вона тримала відро з молоком. Очевидно, щойно подоїла корову і тепер має свіже, парне молоко на вечір.

— Слава Ісусу!

— Доброго вечора! — привітався я.

— Дарцю, це мій гість Остап. Він буде ночувати у нас. Я його підвіз від старої балки.

— Це добре. А звідки ви? — господиня з не прихованою цікавістю уважно на мене дивилася.

— Із Дніпропетровська.

— О, то ви з великого міста! Напевно, там життя вирує, так?