Покарання

— Маладой чєловєк, у вас будєт куріть?

Я обертаюся назад і бачу трьох вродливих дівчат, що дивляться на мене із деяким зацікавленням. Залишається сподіватися, що вони мене не впізнали, а то така увагу з боку фанатів та читачів мені вже набридла.

— Звичайно, — я простягаю цигарки дівчатам.

— Дякую, — каже одне дівчисько. — А ви з якого курсу?

— Я вже не вчуся.

— А-а, понятно. А ми тута з дєвачкамі гадалі скока вам лєт. Ну, хотіли тіпа познакомітся. Мене звуть Катя. А ето Юля і Аліна.

— Дуже приємно. Я — Остап. Дівчата, як навчання почалося? — спитав я, закуривши сигарету за компанію.

Мене не особливо притягувало потрендіти з дівчатами на світські теми, але і відмовлятися від того, що само падає в руки, теж не збирався. Тим паче, здається, вони мене не впізнали. Добре, що я не настільки популярний.

— Піздєць повний! — каже Аліна. — Тільки почалися пари, а прєпад по англійському нагрузив нас всякою хєрньой. Карочє, дали переводити якісь тексти. А ми збираємося з подругами пограти в боулінг, попити пивка. Хотіли парнєй запросити, так вони повалили в общагу.

— А шо вони там забули?

— Чувак, ти шо, з Луни звалився! Там же тіпа бухають, курять кальян. Общага — це тєма. Там не до лєнт занудних. Вони зависають там до ночі. Карочє, пацанів з нами не буде.

Дівчата на мене дивилися, наче чекали, що я скажу їй у відповідь. Проте, я мовчки курив і був трішки занурений у свої проблеми.

— А ви б пішли з нами? — спитала Юля. — Ну а шо? Ми тіпа приглашаєм.

— Дєвачкі, дякую, але в мене є справи на цей вечір, — відповів я, трохи здивувавшись такому несподіваному запрошенню.

— Паймітє, ми не навязиваємся к вам. А проста хатім пообщаться. У нас пацанів в групі всього чотири. І два із них ботани, які зубрять предмети.

— А шо так мало пацанів?

— Ну ми ж тіпа на філологів вчимося. Четвертий курс.

— Четвертий? — до мене починає доходити увесь зміст слів. — А Зоряна з вами вчиться?

Вони спочатку здивовано на мене дивляться, а потім Аліна киває.

— Ну вчиться. А ти… ви її знаєте? — спитала Аліна.