І не відкладати це питання у довгий ящик.
Вночі йшов дощ.
Я ніяк не міг заснути, постійно перевертався з одного боку на інший. Щось незрозуміле сиділо у мене в голові. Нарешті, я не в змозі був лежати у ліжку і дивитися у темряву, тому, встав та ввімкнув світло. Кинувши незначний погляд, я відчув, що у кімнаті щось змінилося. Хоча, це квартира Зоряни, але деякі знайомі мені предмети розташовувалися трохи іншим чином.
Я кинув погляд на аркуш паперу.
Це той лист, на якому начебто написане автоматичне письмо!
Я взяв його в руки і уважно подивився на списані ручкою слова, наче вони мене кликали, звали йти за ними кудись у трансендентацію. Рука, що тримала аркуш паперу в мене затремтіла. Придивившись до написаних слів, я відчув щось фантастичне, ніби галюциногенні відчуття. Написані слова почали трохи колихатися самі по собі, ніби хотіли вирватися на волю. Здавалося, що ці слова просто розпливаються в мене на очах, а листок ще й почав шелестіти, а потім несподівано випав на килим.
Нахилившись, я підняв його і знову подивився на слова.
Нічого дивного. Все, як завжди. Отже, мені здалося, що слова самі рухалися і намагалися додати до себе ще кілька слів. Я зрозумів, що в мене було чергове видіння. Мабуть наркотики остаточно зведуть мене з розуму.
Я вийшов на двір, щоб нікого не розбудити і закурив. Вночі було дуже холодно та вітряно, але я не зважав на такі дрібниці. Зараз були набагато важливіші питання. Проте, я не міг ні про що думати, окрім бажання виспатися. Причому реально виспатися так, щоб потім не хотілося спати цілий рік. Ці кошмари мене вже остаточно дістали. Тому я повернувся назад, щоб заснути.
Зайшовши у кімнату, я відчув, що хтось побував тут за ці п’ять хвилин, поки я був на перекурі.
Але що могло змінитися?
Я помітив на вікні якісь малюнки і напис:
Хто ж це міг написати?
Придивившись ближче, я помітив, що цей напис могли написати пальцем руки. Але окрім Зоряни та її батька Івана більше нікого немає вдома. Ніхто із них таке не зміг би вчинити. Отже, залишається думати, що цей гість той самий, що писав повідомлення на аркуші. Але хто він?
Плюнувши на ці дурниці, я пішов спати.
Розділ 16
Наступного дня, батько Зоряни Іван домовився з Пилипом Пшеничним, щоб той допоміг мені розібратися із аномальними подіями. Власне, Пилип був гіпнотерапевтом та доктором трансперсональної психології. Трохи згодом, я дізнався, що це той самий чоловік, який проводив семінар по езотериці. Виявляється, світ тісний. Навіть дуже тісний, більш тісніше, ніж я коли-небудь міг собі уявити.
Після сніданку, Іван поїхав на роботу, а Зоряна збиралася на пари. Я наголосив, що буде непогано, якщо я підвезу її до інституту, але вона відмовилася. Мовляв, я ще не відійшов від шокового стану і мені краще відпочивати, відновлювати витрачені сили. Телевізор, комп’ютер, музичний центр, книжки — все в моєму розпорядженні. Тому, як згаяти свій час я вже точно знав. Розпорощавшись із дівчиною, я залишився сам у чужій квартирі.
Подивившись трохи телевізор, я вирішив зайнятися чимось більш кориснішим та цікавішим. Позаяк в мене немає під рукою ноутбука, щоб писати роман, а тому краще вийти на вулицю, прогулятися та подихати свіжим повітрям.
ebooksa