На вулиці стояла страшенна спека. Усі люди, які відпочивали йшли вниз до моря, щоб скупатися і охолонути від такого гарячого подиху літа. Батьки підвели маленьку
(Долину)
дівчинку до моря, щоб вона скупалася.
— Не хочу купатися. Мені страшно.
Тато зауважив, щоб вона не казала дурниць. Проте, Долина дуже боялася води і не хотіла навіть близько до неї підходити. Їй вже дванадцять років, а вона не вміє плавати і не хоче вчитися.
(
Цей страх виник із самого дитинства. Дівчина не розуміла, що з нею відбувається, але підсвідомо вода викликала у неї неприємні страшні спогади. Спогади, що були окутані непроглядною мрякою.
Несподівано я втрачаю рівновагу. Розумію, що зараз впаду вниз і розіб’юся на смерть, але нічого не можу вдіяти із силою гравітації.
Я падаю вниз.
Лечу.
Політ був дуже коротким, а падіння нестерпно болячим. Я закричала від страху, що ніяк не хотів мене випускати із своїх володінь. На щастя, я впала назад на балкон, а не вниз на асфальт.
Усвідомлення цього відкриття мене заспокоює. Але не надовго.
Попереду ще існує багато несподіваних моментів. І деякі з них не дуже втішні та приємні. Є навіть небезпечні та страшні моменти.
— У вашої доньки сильно розвинена гідрофобія, — говорить лікар психіатр, коли батьки привели свою доньку на психіатричне обстеження. — Можливо, це пов’язано із перенесеною травмою після народження. Або це підсвідомий страх від того, що хтось із ваших знайомих або родичів ледве не потонув. У вас були подібні випадки?
— Ні, — відповів батько. — Нічого подібного не було. Я не розумію, що відбувається з Долиною останнім часом. Може поясните за допомогою останніх досягнень в області науки?
Психіатр чухає свою лисину на голові і задумується на декілька секунд.
— Ви знаєте, зараз все більше лікарів допомагають своїм пацієнтам подолати фобії за допомогою регресивного гіпнозу. Цей гіпноз допомагає пригадати своє попереднє життя і, ймовірно, знайти причину страху у цьому житті. Іноді, страшна смерть у минулому житті, наприклад, автокатастрофа чи зупинка серця є фобією цього життя. Я особисто лікував таких хворих і більшість із них зараз позбулися своїх страхів.
Батьки Долини мовчать, думаючи, над сказаними словами. Щось незрозуміле не дає можливості їм зробити вибір.
— Долина, ну ти даєш! — крикнув Валера. — Ми вже думали, шо капець, ти впадеш униз! Стрьомно било. Ходімо в кімнату.
Я ще не можу сама йти, тому хлопці допомагають мені зайти в теплу, затишну кімнату, що діє на мене, як заспокійливе. Руслан дає мені цигарку і підносить запальничку припалити. Я нервово затягуюся і дивлюся на юнаків. Відчуття дуже близької смерті, яка була наді мною (а точніше піді мною) важко передати словами.
ebooksa