Сяйво

Він загнано дихав, під черепом, немов пацюк, вертілася, гризла паніка. Та хлопець боровся з панікою і снігоступами.

(татів голос: ні, не воюй з ними, доко. Іди так, немов вони — твої ноги. Іди разом з ними)

(Так, тату.)

Він знову пішов, намагаючись відновити легкий ритм, якому вчився в тата. Помалу той почав вертатися, але з ним прийшло й усвідомлення того, що Денні втомився — так зморив його страх. Сухожилля на стегнах та ікрах горіли й тремтіли. Попереду виднівся знущально далекий «Оверлук» — він немов витріщав на хлопчика безліч вікон, начебто там проходили якісь змагання, що трішки його цікавили.

Денні оглянувся через плече, і його квапливе дихання на мить завмерло, а потім іще почастішало. Від нього до найближчого лева тепер залишилося не більше двадцяти футів. Звір грудьми розсікав сніг, немов собака, що купається в ставку. Два інших голова до голови йшли праворуч і ліворуч від нього, — справжнісінький тобі армійський патруль, — а собака, як розвідник, і далі рухався ліворуч. У того лева, що був ближче до Денні, голова пригнулася до землі, плечі могутньо здибилися над шиєю, хвіст задерся, начебто перед тим, як Денні оглянувся, той зі свистом розтинав повітря. Йому спало на гадку, що лев схожий на величезну домашню кішку, яка хвацько забавляється з мишею перед тим, як убити.

(...упасти)

Ні, якщо він упаде, йому кінець. Піднятися йому не дозволять. Вони кинуться на нього. Денні скажено замахав руками й, набравши повні легені повітря, рвонув уперед, його центр ваги танцював просто перед носом хлопчика. Піймавши рівновагу, він заспішив далі, кидаючи назад короткі погляди через плече. Повітря зі свистом входило й виходило з пересохлого горла, обпалюючи, як гаряче скло.

Світ звузився до сліпучого снігу, зелених фігур живоплоту й шереху снігоступів. І чогось іще. М’який, приглушений тупіт. Денні спробував додати ходу й не зумів. Зараз він ішов над похованою під снігом під’їзною дорогою — маленький хлопчик, обличчя якого майже повністю приховував каптур куртки. Тихий, ясний полудень. Застигле повітря.

Коли він оглянувся ще раз, лев, що йшов попереду, виявився всього за п’ять футів позаду. Він посміхався. Паща була розкрита, зуби стиснуті, мов зубці коліщат годинника. За левами Денні побачив кролика — з-під снігу висунулася яскраво-зелена голова, начебто кролик повернув свою жахливу морду, яка нічого не виражала, щоб побачити, як інші закінчать підкрадатися.

На газоні перед «Оверлуком», між кільцем під’їзної дороги й ґанком, Денні дозволив паніці вирватися на волю й незграбно побіг на снігоступах, тепер уже не сміючи оглянутися, нахиляючись уперед все дужче; руки випереджали хлопчика, роблячи схожим на сліпого, що відшукує перешкоду. Каптур звалився на спину, відкривши обличчя, крейдяна блідість якого змінилася пропасними плямами рум’янцю на щоках, очі від жаху вискакували з орбіт. Ґанок був уже зовсім близько. Позаду раптом голосно хруснув сніг — немов щось стрибнуло.

З беззвучним криком Денні повалився на сходи ґанку й рачки поліз угору. Позаду зі стукотом чіплялися один за одного снігоступи.

Повітря немов розірвалося, і ногу простромив біль. Почувся тріск тканини, що рвалася. І ще щось, що напевно — без сумніву — було плодом його уяви.

Сердите гарчання.

Запах хвої й крові.

Денні, хрипло схлипуючи, на весь зріст розтягнувся на ґанку. У роті був відчутний мідний присмак. Серце важко тіпалося в грудях. З носа тонким струмком текла кров.

Він поняття не мав, скільки пролежав там, перш ніж розчинилися парадні двері й до нього в самих джинсах і тапочках вибіг Джек. Слідом бігла Венді.

— Денні! — крикнула вона.

— Доко! Денні, заради Бога! Що сталося? У чому справа?

Тато допомагав йому піднятися. Стьобані штани виявилися прорвані наскрізь. Під дірою була розірвана лижна вовняна шкарпетка, ікру суцільно покривали подряпини... начебто Денні пробував протиснутися крізь тісно зарослу вічнозелену огорожу, а* гілки чіплялися за нього.

Він оглянувся. Удалині, за газоном, за полем для гольфу, виднілися ледь окреслені сніжні горбики. Звірі. Жива огорожа. Між ними й дитячим майданчиком. Між ними й дорогою. Ноги Денні підкосилися. Джек підхопив його. Хлопчик розплакався.