Сяйво

— Що? Не чую!

— Джеку, це ж допит із пристрастю! Хіба ти не бачиш, що він наляканий, він...

— Замовкни! Нумо, Денні?

— Вони подряпали мене, тату. Ногу...

— Мабуть, ти роздряпав ногу об наст.

Між ними опинилася бліда, розсерджена Венді.

— До чого ти намагаєшся його схилити? — запитала вона. — До зізнання в убивстві? Що з тобою таке?

І тут відчуженість в очах Джека зламалася.

— Я намагаюся допомогти йому усвідомити різницю між реальністю й звичайною галюцинацією, ото й усе.

Він присів навпочіпки поруч Денні так, що їхні очі опинилися на одному рівні, а потім міцно обхопив сина.

— Денні, насправді нічого не було. Гаразд? Було щось на кшталт одного з тих трансів, у які ти іноді впадаєш. Ото і все.

— Тату?

— Що, Дене?

— Ногу я подряпав не об наст. Там немає ніякого насту. Сніг пухнастий-пухнастий. Зовсім не злипається. Навіть сніжки не зробиш. Пам'ятаєш, ми хотіли пограти в сніжки й не змогли?

Він відчув, як батько весь напружився.

— Ну, тоді об сходинку ґанку

Денні відхитнувся. Він раптом зрозумів. Його осінило, хлопчик за мить здогадався про все одразу, як це іноді буває, як було з тією жінкою, якій хотілося залізти в штани до сірого чоловіка. Він великими очима дивився на батька.

— Ти знаєш, що я кажу правду, — вражений, прошептав

він.

— Денні, — обличчя Джека напружилося.