Сяйво

Чиє це, Біллі Голлідея? Чи автор — хтось більш прозаїчний, на кшталт Пеґґі Лі? Яка різниця. Сумна сентиментальна мелодія м’яко лунала в голові у Венді, немов за півгодини до закриття грав старий музичний автомат — наприклад, «Вулітцер».

Зараз, поринаючи в сон, вона задумалася, у скількох ліжках їй доводилося спати із чоловіком, що лежить поруч. Вони познайомилися в коледжі й спершу кохалися в нього на квартирі... тоді не минуло ще й трьох місяців, відколи мати, вигнавши її з дому, веліла ніколи там не показуватися й додала, що якщо Венді збирається кудись виїхати, то може їхати до свого татуся, бо саме через неї вони й розлучилися. Було це в сімдесятому році. Уже так давно? Через семестр вони із Джеком з’їхалися, знайшли роботу на літо і, коли почався випускний курс, винайняли квартиру Найвиразніше вона пам’ятала велике двоспальне продавлене ліжко. Коли вони кохалися, іржава металева сітка вела лік рухів. Тієї осені їй нарешті вдалося вирватися від матері. Джек допоміг їй.

«Вона й далі хоче діставати тебе, — сказав Джек. — Що частіше ти будеш їй телефонувати, що частіше будеш приповзати назад, випрошуючи пробачення, то більше в неї можливості докоряти тобі батьком. їй це на користь, Венді, тому що так можна й далі вірити, що у всьому винна ти. Але тобі це не на користь». Того року вони говорили про це в ліжку без кінця.

(Джек сидить на ліжку, натягнувши до пояса простирадло, у пальцях жевріє сигарета, він дивиться їй просто в очі, напівглумливо, напівсердито, і каже: вона веліла тобі ніколи там не показуватися, чи не так? Носа туди не совати, так же? Тоді чому ж вона не кладе слухавку, якщо знає, що телефонуєш ти? Чому тільки й повторює, що зі мною не пустить тебе й на поріг? Тому, що вважає, що я можу зіпсувати їй усю музику. Вона хоче й далі капати тобі на мізки, дитинко. Ідіотство — дозволяти їй це. Вона веліла тобі більше ніколи туди не вертатися, то чого б не піймати її на слові? Забудь про це. Зрештою Венді й сама почала дивитися на ситуацію так само.)

Джекові належала ідея на якийсь час розстатися — «щоб зрозуміти, яка перспектива наших стосунків», — сказав він. Венді боялася, що він зацікавився кимось іще. Пізніше з’ясувалося, що це не так. Навесні вони знову були разом, і Джек запитав, чи не хоче вона побачитися з батьком. Вона сіпнулася, як від удару хлиста.

Як ти довідався?

Тінь знає все.

Ти що, шпигував за мною?

І його нетерплячий смішок, від якого Венді завжди робилося ніяково, начебто їй вісім років і причини її вчинків Джекові зрозумілі краще, ніж їй самій.

Тобі потрібен був час, Венді.

Для чого ?

По-моєму... Щоб зрозуміти, за кого із двох ти хочеш вийти.

Джеку, що ти верзеш?

Схоже, роблю тобі пропозицію.

Весілля. Батько там був, а мати — ні. Вона збагнула, що із Джеком може пережити й це. Потім з’явився Денні, її милий синок.

Той рік був найкращим, і в ліжку теж так добре ніколи не бувало. Після народження Денні Джек знайшов їй роботу — друкувати на машинці для півдюжини співробітників відділу англійської мови: перевірочні питання, екзаменаційні білети, розклад уроків, робочі записи, списки. Нарешті одному з них вона передрукувала роман — роман, який, на вкрай нешанобливу й дуже особисту радість Джека, так і не опублікували. За роботу платили сорок доларів на тиждень, а потім, за ті два місяці, що вона передруковувала невдалий роман, плата злетіла до шістдесяти. Вони купили свою першу машину, п’ятирічний «б’юїк» із дитячим сидінням посередині. Розторопне, тямуще, легке на підйом молоде подружжя. Через Денні між Венді й матір’ю настало вимушене перемир’я — напружене, не надто й веселе, але все ж перемир’я. Коли вона возила Денні до матері, Джека із собою не брала. І не розповідала йому, що матір, суплячись, щораз переповивала Денні заново й завжди вміла знайти в нього на попці або в промежині перше свідчення обвинувачення — цятку висипки. Мати ніколи нічого не говорила прямо, і все-таки до Венді дійшло: перемир’я вже обійшлося їй відчуттям, що вона, Венді, погана мати, і, можливо, цю ціну їй доведеться платити все життя. Мати завжди знаходила, чим її дістати.

Удень Венді сиділа вдома, господарювала, годувала Денні з пляшечки в сонячній кухні чотирикімнатної квартири на третьому поверсі, слухаючи платівки на портативному стереопрогравачі, що працював від батарейок, — його вона купила ще студенткою. Джек приходив додому о третій (або

0 другій, якщо вважав, що останній урок можна скоротити),

1 поки Денні спав, вів її в спальню — і страхи щодо того, що вона погана мати, стиралися.

Вечорами, поки Венді друкувала, Джек писав і займався своїми завданнями. У ті дні, бувало, з’явившись зі спальні, де стояла машинка, вона заставала обох сплячими на дивані в кабінеті — Денні, засунувши великий палець у рот, затишно лежав на грудях роздягненого до трусів Джека. Вона переносила Денні в ліжечко, прочитувала, що Джек написав за вечір, і лише потім будила його, щоб він перейшов у спальню.