Сяйво

Джек на підлозі знову поворухнувся.

— Я про це подбаю, — пробурмотів він. — Я розумію.

— Мамо, він прокидається! — застеріг Денні.

Схлипуючи, вона вчепилась у засув обома руками.

— Денні? — У тоні Джека чулася якась поки що невиразна м’яка погроза. — Це ти, доко?

— Тату, ти поспи, — нервово сказав Денні. — Знаєш, уже час спати.

Він підняв очі на матір, яка все ще боролася із засувом,

і зрозумів, що саме не так. Вона забула, що спершу треба повернути засув, а вже потім намагатися витягти його. Маленький язичок сидів у своєму гнізді.

— Ось, — сказав він тихенько, відстороняючи її тремтячі руки своїми, такими ж тремтячими. Він вибив долонею язичок, і засув легко піддався.

— Швидше, — сказав Денні. Він подивився вниз. Джек знову розплющив очі, дивно невиразні, замислені, і цього разу тато дивився просто на нього.

— Ти списував, — сказав йому тато. — Я знаю, що ти списував. Але воно десь тут. І я його знайду. Обіцяю тобі. Я його знайду... — Слова знову стали нерозбірливими й затихли.

Штовхнувши двері комори коліном, Венді відчинила їх, тільки тепер завважуючи їдкий запах сушених фруктів, що поплив звідти. Вона знову взялася за ноги Джека й затягла його всередину. Тепер вона дихала хрипко, судорожно, з останніх сил. Коли вона смикнула шнур вимикача, Джек знову розплющив очі.

— Ти що робиш? Венді! Що ти робиш?

Вона переступила через нього.

Джек виявився моторним, напрочуд моторним. Він викинув руку вбік, і щоб ухилитися, Венді довелося вильнути, тому за двері вона буквально вивалилася. Він все-таки схопив її за халат, той з голосним тріском порвався. Тепер Джек стояв на чотирьох, волосся спадало на очі. Він нагадував важкого звіра. Великого собаку або лева.

— Прокляття на вас обох. Знаю, чого вам треба. Але ні хріна у вас не вийде. Цей готель... він мій. Йому потрібен я. Я! Я!

— Денні, двері! — крикнула вона. — Замкни двері!

Денні штовхнув важкі дерев'яні двері, і вони з тріском зачинилися в той момент, коли Джек стрибнув. Коли вони ввійшли в пройму, Джек глухо вдарився об них, але марно.

Маленькі ручки Денні вхопилися за засув. Венді була занадто далеко, щоб допомогти; питання про те, буде Джек замкнений усередині, чи опиниться на волі, мусило вирішитися за кілька секунд. Денні випустив засув, знову схопив його й пропхнув у скоби саме тоді, коли двері скажено затряслися. Потім їх перестали трясти, але пролунало кілька глухих ударів — це Джек бився об них плечем. Сталевий засув діаметром чверть дюйма тримав міцно й не збирався піддаватись. Венді повільно відсапалася.

— Випустіть мене! — бушував Джек. — Випустіть! Денні, мать твою так, я твій батько й хочу вийти звідси! Ану, роби, що тобі кажу!