— Доведеться покарати... — буркотав Джек. — Покарати... покарати... і жорстоко.
Правою рукою він знайшов горло Венді.
Коли доступ повітря припинився, нахлинула справжнісінька паніка. До правої руки Джека приєдналася ліва, тепер можна було вільно витягти ніж, але Венді забула про нього. Її пальці злетіли до горла й безпомічно намагалися віддерти руки чоловіка, які були більші й сильніші.
— Мамо! — пронизливо закричав звідкись Денні. — Тату, перестань! Ти робиш мамі боляче! — Хлопчик пронизливо верещав, високий чистий звук чувся звідкись здалеку.
Перед очима Венді, як балетні танцівники, застрибали червоні спалахи світла. У кімнаті потемніло. Вона побачила, як син видерся на стійку й усім тілом кинувся Джекові на плечі. Раптом одна з долонь, що давили їй на горло, зникла — це Джек з гарчанням відкинув Денні убік. Хлопчик влетів спиною в порожні полиці й упав на підлогу. Долоня повернулася на горло Венді. Червоні спалахи почали чорніти.
Денні тихенько плакав. У грудях у Венді горіло. Джек викрикував їй в обличчя:
— Я тобі покажу! Прокляття, я тобі покажу, хто тут хазяїн! Я тобі покажу...
Але всі звуки розтали й зникли в довгому темному коридорі. Венді боролася все слабше. Одна рука випустила пальці чоловіка й повільно падала, поки не простяглася під прямим кутом до тіла, кисть в’яло, як в утоплениці, звісилася із зап’ястя.
Пальці торкнулися пляшки, однієї з обплетених соломкою винних пляшок, що слугували декоративними канделябрами.
Венді наосліп, з останніх сил, потягнулася до горлечка й знайшла його — долоня відчула жирні патьоки воску.
(о Господи, а раптом вислизне)
Вона занесла пляшку й обрушила вниз, молячись, щоб не промахнутися. Венді знала: якщо вона потрапить тільки в плече або по руці, їй не жити.
Але пляшка опустилася точнісінько на голову Джека Торренса з такою силою, що скло під соломою розлетілося. Товсте, важке денце стукнулося об череп з таким же звуком, з яким падає на тверду підлогу піґулка. Джек похитнувся на каблуках, очі закотилися. Тиск на горло ослаб, а потім і зник. Джек витягнув руки вперед, немов бажаючи утриматися на ногах, а потім упав на спину.
Венді, схлипнувши, глибоко вдихнула. Вона й сама мало не впала, але схопилася за край стійки й зуміла утриматися. Свідомість то танула, то поверталася. Вона чула плач Денні, але не розуміла, де хлопчик. Начебто плач долітав з лункої кімнати. Вона нечітко бачила краплі крові завбільшки з деся-тицентові монети, що падали на поверхню стійки. — «У мене з носа», — подумала Венді. Вона відкашлялася й сплюнула на підлогу. Від цього знизу вгору по горлу пройшла судорога, але спазм змінився рівномірним болем... цілком терпимим.
Помалу їй вдалося взяти себе в руки.
Вона випустила стійку, обернулася й побачила, що Джек лежить, витягнувшись на весь зріст, поруч — розбита пляшка. Він нагадував поваленого гіганта. Денні скорчився під касою, затуливши рота обома руками, і не зводив очей з батька, що втратив свідомість.
Венді підійшла й торкнулася його плеча. Денні скулився від страху.
— Денні, послухай...
— Ні, ні, — замурмотав він хрипким старечим голосом. — Тато зробив тобі боляче... ти зробила боляче татові... тато зробив тобі боляче... хочу спати. Денні хоче спати.
— Денні...