Сяйво

На її щиколотці грубо зімкнулися пальці Джека.

— Джеку! Що ти...

— Піймав! — сказав він і розплився в усмішці. Навколо витав важкий запах джину й оливок, немовби вселяючи Венді колишній жах — значно дужчий, ніж міг вселити будь-який готель. Якась її відсторонена часточка подумала: найгірше, що все звелося ось до чого: я і мій чоловік-п’яниця.

— Джеку, я хочу допомогти.

— Ага, ага. Ви з Денні хочете просто допомогти. — Тепер пальці давили на щиколотку так, немов хотіли стерти її на порох. Не випускаючи її, Джек став на тремтячі коліна. — Ви хотіли так помогти, щоб ноги нашої тут не було! Але тепер... ти... попалася!

— Джеку, боляче...

— Тобі ще не так боляче стане, суко.

Слово настільки оглушило Венді, що коли Джек випустив її щиколотку й непевно піднявся з колін на ноги й так і залишився стояти перед нею, похитуючись, вона навіть не спробувала втекти.

— Ти мене ніколи не любила, — заявив він. — Ти хочеш, щоб ми виїхали, тому що знаєш: тут зі мною й буде покін-чено. Ти хоч раз подумала про мої о... о-бов'язки? Hi-і, мать твою так, це тобі й на гадку не спадало. Вічно думаєш тільки про одне: як би зіпхнути мене все нижче. Точнісінько як моя мамочка, ти сука безхарактерна, ганчірка!

— Припини, — веліла Венді зі слізьми, — ти сам не знаєш, що кажеш. Ти п'яний. Не знаю, як тобі це вдалося, але ти напився.

— A-а, зрозумів. Тепер я зрозумів. Ти й він. Це щеня нагорі. Ви змовилися. Ви щось задумали. Хіба не так?

— Ні, ні! Нічого ми не задумали! Що ти...

— Ти брешеш! — пронизливо закричав він. — О, я знаю, як ти це робиш! Коли я кажу: «ми залишаємося, я буду працювати», ти у відповідь: «так, любий» — і він каже: «так, тату», а потім ви починаєте замишляти. Ви надумали використовувати снігохід. Змовилися. Але я зрозумів. Я вичислив. Ти гадала, що я не допетраю? Ти гадала, що я тупий?

Венді витріщилася на нього, втративши дар мови. Він зібрався вбити її, а відтак — Денні. Тоді, може, готель буде задоволений і дозволить Джекові вбити себе. Як тому колишньому доглядачеві. Як

(Ґрейді)

Завмираючи від жаху, Венді нарешті зміркувала, з ким це Джек розмовляв у бальній залі.

— Ти налаштувала проти мене мого сина. Ось що найгірше. — Обличчя Джека обвисло від жалю до себе. — Хлопчик мій. Тепер він теж ненавидить мене. Ти подбала про це. Ось що ти замишляла із самого початку, так? Ти завжди ревнувала, хіба не так? Просто як твоя мамочка. Не могла заспокоїтися, поки не прибрала до рук усе. Не могла?

Венді не зуміла вимовити й слова.

— Ну, я тебе заспокою, — пообіцяв він і спробував схопити її за горло.

Венді зробила крок назад, потім ще один, і Джек гойднувся до неї. Вона згадала про ніж у кишені халата й полізла за ним, але Джек оповив її лівою рукою, притиснув її власну руку до боку. На неї війнуло різким запахом джину й кислим — поту.