Сяйво

Джек опустив очі й подивився собі на руки. Від напруги пальці міцно стиснулися в кулаки,

(Господи, випити, випити 6!)

а нігті встромилися в долоні, як малюсінькі клейма. Він повільно змусив себе розтиснути кисті.

— Я люблю тебе, Денні, — прошептав він. — Бог знає, як я тебе люблю.

Джек вийшов з кімнати. Він знову зірвався, зовсім трохи, але й цього виявилося досить, щоб відчути страх і нудоту. Випивка змила б це відчуття, будьте певні. І це,

(щось про таймер)

і все інше. Тут він не міг помилитися щодо жодного слова. Кожне лунало виразно, як удар дзвона. У коридорі він загаявся, оглянувся й машинально промокнув губи носовою хусточкою.

При світлі каганця їхні обриси були всього лише силуетами. Венді в самих трусиках підійшла до ліжечка й знову вкрила його — він скинув ковдру Джек стояв у дверях, спостерігаючи, як вона прикладає синові долоню до чола.

— Температура є?

— Немає.

Вона поцілувала Денні в щоку.

— Дякувати богові, ти домовилася з лікарем, — сказав він, коли вона повернулася до дверей. — Гадаєш, цей хлопець свою справу знає?

— Касирка сказала, лікар він дуже хороший. Ото й усе, що я з’ясувала.

— Якщо буде щось не так, я відішлю вас до твоєї матері, Венді.

-Ні.

— Я знаю, — сказав Джек, обнявши її, — що ти про це думаєш.

— Ти взагалі не уявляєш, що я почуваю до неї.

— Венді, більше мені нікуди вас відправити. Ти ж знаєш.

— Якщо ти приїхав...

— Без цієї роботи ми станемо жебраками, — просто сказав він. — Ти ж розумієш.