Сяйво

— Не пам’ятаю! — викрикнув Денні, мучачись. — Якщо б пам’ятав, я б сказав. Начебто воно таке погане, що я не пам’ятаю тому, що просто не хочу пам’ятати! Я, коли прокидаюся, можу згадати тільки ТРЕМС і все.

— Тремт?

— Тремс.

— І що ж це таке, Денні?

— Не знаю.

— Денні?

— Так, сер.

— Ти можеш змусити Тоні прийти зараз?

— Не знаю. Він приходить не завжди. Не знаю, чи хочеться мені, щоб він узагалі тепер приходив.

— Спробуй, Денні. Я буду поруч.

Денні подивився на Едмондса із сумнівом. Едмондс підбадьорливо кивнув.

Денні важко зітхнув і нахилив голову.

— Але я не знаю, вийде чи ні. Раніше я ніколи так не робив, якщо хтось дивився. І Тоні приходить не завжди.

— Не прийде, то не прийде, — сказав Едмондс. — Я просто хочу, щоб ти спробував.

— Добре.

Опустивши непорушний погляд на кросівки Едмондса, що повільно погойдувалися, Денні спрямував свою думку до мами й тата. Вони були десь тут... онде за тією стіною, де картина. У приймальні, куди вони зайшли спочатку. Сидять рядком, але не розмовляють. Перегортають журнали, хвилюються. За нього.

Суплячи брови, він зосередився, намагаючись відчути й зрозуміти мамині думки. Якщо її не було в кімнаті поруч із ним, це завжди давалося тяжче. Потім він почав уловлювати. Мама думала про сестру. Про свою сестру. Сестра померла. Мама думала, що насамперед через це її мама й перетворилася на таке (стерво?)

на таку стару приставучку. Тому, що померла мамина сестра. Вона була маленькою дівчинкою, коли її

(збила машина о Господи більше я нічого такого не переживу ейлін але що якщо він хворий справді хворий рак запалення оболонок спинного мозку лейкемія пухлина мозку як у сина джона ґантера або атрофія м’язів Господи в дітей його віку скільки завгодно випадків лейкемії радіотерапія хіміотерапія це все нам не по кишені але не можуть же вони просто послати нас подалі й викинути на вулицю не можуть тим паче що з ним усе гаразд усе гаразд усе гаразд справді не можна дозволяти собі думати)

(Денні...)