Сяйво

«Тоді як? Спонтанна регенерація?»

Божевілля. Нісенітниця в дусі двадцятого століття. Комахи не воскресають, не регенерують. Навіть якби яйця могли повністю дозріти за дванадцять годин, матка відкладає їх не в цю пору року. А у квітні або травні. Осінь — час, коли оси вмирають.

Під мискою люто дзижчало живе спростування.

Зійшовши сходами вниз, він проніс їх через кухню. У її дальньому кінці були двері на вулицю. Майже нічим не прикрите тіло пронизав холодний нічний вітер, ноги миттю оклякнули на холодному бетонному майданчику, до якого в курортний сезон доставляли молоко. Джек обережно опустив загадкове явище на землю й, коли випрямився, глянув на прибитий до дверей термометр. Ртуть застигла на позначці двадцять п’ять. До ранку холод їх уб’є. Він повернувся всередину й рішуче зачинив двері. Трохи подумавши, ще й замкнув їх.

Проходячи назад через кухню, Джек вимкнув світло. У темряві він на хвилинку затримався, роздумуючи, — хотілося випити чогось міцного. Йому раптом здалося, що готель сповнений сотнями приглушених звуків: потріскуваннями, стогонами, потаєними подихами вітру під карнизами, де, мов смертоносні плоди, можуть висіти інші гнізда.

Повернулися.

І раптом Джек виявив, що «Оверлук» подобається йому вже не настільки — начебто сина покусали не оси, що дивом вижили після димової шашки, а сам готель.

Останньою думкою Джека перед тим, як він піднявся наверх, до дружини й сина, було:

(відтепер ти будеш тримати себе в руках, що б не відбувалося)

Думка була твердою, рішучою й упевненою.

Ідучи до них по коридору, він обтер губи тильною стороною долоні.

17. У лікаря

Роздягнений до трусиків, Денні Торренс лежав на канапі й здавався дуже маленьким. Він знизу вгору дивився на лікаря («зви мене просто Біллом»), який підкочував велику чорну машину. Щоб краще розгледіти її, Денні закотив очі.

— Не лякайся, малий, — сказав Біля Едмондс. — Це елек-троенцефалограф, він боляче не робить.

— Електро...

— Ми для стислості називаємо його ЕЕГ. Зараз я причеплю тобі пучок електродів до голови... ні, устромляти я їх не буду, просто приклею... і датчики ось у цій частині приладу запишуть випромінювання твого мозку

— Як у «Чоловікові, що коштував шість мільйонів»?

— Майже. Хочеш стати таким, як Стів Остін¹¹, коли виростеш?

— Нізащо, — заявив Денні, коли сестра взялася прикріплювати дроти до малюсіньких точок, виголених у нього на голові. — Тато каже, що одного чудового дня в нього буде коротке замикання й він... дасть дуба.

— Цього дуба я добре знаю, — добродушно сказав лікар Едмондс. — Я й сам кілька разів побував біля нього, без жартів. ЕЕГ, Денні, може дуже багато нам розповісти.