Сяйво

— Добре. Я подивився твою ЕЕГ, схоже, все чудово. Але я збираюся відіслати її в Денвер, своєму приятелеві, він заробляє собі на життя тим, що читає такі штуки. Просто хочеться мати впевненість.

— Так, сер.

— Розкажи мені про Тоні, Дене.

Денні потупцяв на місці.

— Це просто невидимий друг, — сказав він. — Я його видумав. Щоб було з ким гратися. — Едмондс розсміявся й поклав Денні руки на плечі.

— Ну-ну, так кажуть твої тато з мамою. Але ж я нікому ні про що не розповім. Я — твій лікар. Скажи правду, а я обіцяю не розповідати їм без твого дозволу.

Денні обміркував це. Він глянув на Едмондса, а потім, зосередившись із невеликим зусиллям, спробував уловити думки лікаря або хоча б колір його настрою. Раптом у голові Денні виник дивно заспокійливий образ: шафи з документами, шухляди якої одна за одною прослизали на місце й зачинялися на замок. У центрі кожної на невеликій табличці було написано: «A-В, ТАЄМНО», «Г-Д, ТАЄМНО» і так далі. Денні стало трохи легше. Він обережно сказав:

— Я не знаю, хто такий Тоні.

— Він твого віку?

— Ні. Йому близько одинадцяти. А може, більше. Я жодного разу не бачив його близько. Він, напевно, вже такий великий, що може водити машину.

— Бачиш його оддалік, так?

— Так, сер.

— І він завжди приходить якраз перед тим, як ти відключаєшся?

— Я не відключаюся. Я начебто йду з ним. А він мені всіляке показує.

— Що саме?

— Ну... — Денні трохи повагався, а потім розповів Ед-мондсу про татову валізу з рукописом, як вантажники все-таки не загубили її між Вермонтом і Колорадо. Весь цей час вона стояла під сходами.

— І твій тато знайшов її там, де сказав Тоні?

— Так, сер. Тільки Тоні не сказав. Він показав.

— Розумію. Денні, що тобі показував Тоні вчора ввечері? Коли ти замкнувся у ванній?

— Не пам’ятаю, — швидко сказав Денні.