— Отче Гільйоме… Ми повинні порозумітися. Ми не зрозуміли один одного.
— «Звідси сталася прикрість, тож вони розлучилися один з одним»[33], — кивнув я. — Брате Ансельме, я вас цілком зрозумів. Більш того, дехто з моїх знайомих оцінив би ваш порив. Отець Бернар, наприклад. Або отець Петро з Ломбарди.
— Ми розслідуємо складну справу, — Анстсельм махнув рукою. — Ні, страшну справу! Тому…
— Тому ми теж повинні стати страшними. Брате мій, грішна сестра Анжела якось назвала ченців лицемірами. Не підтверджуй її думку. Ти думав не стільки про Жанну де Гарр, скільки про образу.
— На неї? На Анжелу? — здається, хлопець був щиро обурений.
— Ні. На самого себе. А те, що вона хотіла зрадити нас… Якщо справді хотіла… Згадай: «любіть ворогів ваших…»[34]
— Вона не ворог. Вона…
Ансельм не договорив, а я не став перепитувати. Нехай подумає. Іноді це корисно навіть для таких знавців Ареопагіта, як цей хлопчик.
II
Замок з’явився несподівано. Точніше, спочатку ми побачили гору — високий сірий схил, порослий чагарником. Дорога вивела нас із лісу просто до підніжжя. Невеличка пересохла річечка, дерев’яний місток, за ним — зруйнований частокіл. Колись гору охороняли краще, але й зараз піднятися можна було лише неширокою дорогою, що починалася біля підніжжя. Шлях вів угору, де на самій верхівці темніли високі зубчасті стіни, складені з великих, грубо обтесаних блоків. Рівно та грізно височіли кутові вежі.
Я мимоволі зупинився, милуючись мовчазною твердинею, її похмурою досконалою красою.
— Такі замки я бачив у Ломбардії, — тихо проказав Ансельм. — Але цей взяти, як на мене, нескладно. Ні рову, ні валу…
Я скоса глянув на хлопця, та вирішив не коментувати. Взяти можна будь-яку фортецю, але із цією морочитися довелося б довго. Навіть без валу.
— Високий шпиль! — італієць кивнув на замок. — Навіть звідси видно.
Спочатку я не зрозумів. Нічого схожого було не помітно. Чи вже починає пустувати зір?
— Хрест! Отче Гільйоме, хіба ви не бачите? — Ансельм узяв мене за руку й зненацька охнув.
— Зник! Коли я торкнувся до вас.
Він взяв мене за руку… Я почав розуміти — вовк на площі, чорне пасмо, що вибивалося з-під хустини…
— Брате Ансельме, розповідайте, що ви бачите?
— Церковний шпиль… Ліворуч від крайньої вежі. Хрест горить на сонці. Та коли я торкнувся до вашої руки…
ebooksa