Я кивнув, починаючи здогадуватися. Вочевидь ми добралися до лігвиська.
— Брате Ансельме, зараз ми піднімемося вгору. Нічому не дивуйтеся, й вряди-годи підтримуйте мене під руку. Це виглядатиме цілком доречно. Й нічого не кажіть.
Італієць похитав головою:
— Цікаво, що скажуть ці розумники в Римі? А ще кажуть, що дива трапляються лише на Сході!
— Це не диво, брате Ансельме. Ходімо.
Підніматися довелося довго, і я ще раз переконався, що взяти замок непросто.
Єдина дорога, чудово обстрілювана зі стін, проходила штучним кам’яним коридором, дбайливо облаштованим на половині шляху. Зараз його не охороняли, але в разі штурму крізь нього не пройде ніхто — поки весь простір не завалять трупами. Дорогою я не побачив жодного вартового, але це аж ніяк не означало, що за нами не стежать.
Навпаки…
Біля воріт — старих, обшитих грубим залізом, — нікого не було, та одна зі стулок виявилася відчиненою. Ансельм котре торкнувся до мого ліктя й не втримався від зітхання.
— Ікона! Над ворітьми…
— Потім.
Ікони над ворітьми я не побачив. Не побачив і вартових — ми пройшли порожнім коридором надворітної вежі та опинилися на подвір’ї. Під ногами лунко озивалося сіре каміння, між яким росла висока зелена трава. Праворуч стояли замкнені хліви, ліворуч — невеличкий будиночок із забитими вікнами, а попереду височіла громада донжона.
— Отче Гільйоме?
Людина виникла ніби нізвідки. Я відразу ж упізнав одного зі слуг, які супроводили д’Еконсбефа. Уклін — і нас повели далі, до донжону. Ансельм дбайливо підтримував мене під руку, час від часу озираючись і похитуючи головою. Схоже, він ледь стримувався. Я ж не бачив нічого особливого, хіба що ліворуч від донжону помітив напівзруйнований шпиль храму — той, що для Ансельма сяяв золотим хрестом.
Другий слуга зустрів нас біля воріт. Ми пройшли в низьку напівтемну залу, де горіли смолоскипи, й зупинилися.
— Темнувато, — промовив італієць, роззираючись.
— І вогко, — погодився я. — Зазвичай тут немає проходу. Перед облогою вхід до донжону замуровують, а якщо є час — закладають кам’яними блоками.
— А якщо треба вийти?
Я не стримав посмішки — хлопчик жодного разу не тримав облогу. Ну то й слава Богу!
— Для цього є інший вхід, але його гостям не показують.
ebooksa