— Ми не завжди носили це прізвисько. Д’Еконсбефом став мій батько, коли купив замок Еконсбеф на Луарі. Колись нас звали інакше. Тепер наше ім’я стало девізом.
Ансельм, не втримавшись, підхопився й підійшов до герба.
— «Ко Пендра гену»… Це… Це грецькою?
Я вже зрозумів — не грецькою. Щось знайоме почулося в дивних словах.
— «Ген» означає «король» однією стародавньою мовою, — спокійно пояснив сеньйор Гуго. — «Ко» — «за». «За короля Пендру».
Ансельм розгублено подивився на мене.
Не дивно — в літописах і хроніках нічого не сказано про короля Пендру. Та все ж таки в девізі було щось знайоме. Пендра-Гену…
Пендра-гену…
— Пендрагон! — видихнув я і вражено подивився на господаря. — Ви… Ви нащадки Пендрагонів?
— Що? Сеньйоре Гуго, ви — нащадок короля Артура? — від подиву Ансельм геть-чисто забув, що наш господар для нього не «сеньйор», а «син». Схоже, це потішило старого.
— Так, святі отці. Ми — останні з Пендрагонів. Тільки, отче Ансельме, не думайте, що споріднення з Артуром робить нам честь. У нашому роду не люблять цього бастарда, цього Ведмедя-Волопаса…
Поки Ансельм намагався отямитися, я зміг оцінити гру слів. Справді, Ведмідь, а заразом — і Волопас[35]. Дивно, що це нікому не спадало на думку. Хоча, чого дивуватися? Артур! Великий Артур!
— Але… Сеньйоре… Сину мій… — бідолаха Ансельм зовсім розгубився. — Король Артур — найкращий лицар світу! Він створив Круглий Стіл. Він — взірець для кожного дворянина…
Сеньйор Гуго з усмішкою дивився на схвильованого італійця. Час було прийти на допомогу.
— Брате Ансельме! Ви, звісно ж, маєте рацію. Той Артур, про якого ходять легенди, — справді взірець для кожного лицаря.
Я перевів погляд на господаря. Настав час натякнути, що й цим нас не здивуєш. А якщо й здивуєш — то не надмірно.
— Проте, високоповажний сеньйор д’Еконсбеф має на увазі, напевне, інші перекази. Згадайте, сину мій! Артур — незаконний син короля Утера.
— Якщо він взагалі був його сином, — кивнув господар. — Звичайний розбійник, що замолоду насправді пас корів. Тільки й було в нього, що сила й підступність. І його так званий Круглий Стіл — лише глузування з Ордену Лоґрів.
Отут уже і я перетворився на слух. Лоґри!
Звісно ж! Утер і Артур правили лоґрами.
ebooksa