— Роз’ятрили душу! Отже, нам попів і дворян не перемогти? А що тоді робити?
— Ви мене запитуєте? — здивувався я. — Попа й дворянина?
— То ви ж священик! Порадьте!
Згадав! Цікаво, якої поради він від мене чекає?
— Треба йти, — нагадав я. — Поговоримо на ходу.
Він кивнув, і ми пішли далі. Я задумався — треба відповідати.
— Сину мій, цей світ несправедливий. Але він ніколи й не був справедливим, відтоді, як наш праотець Адам згрішив, а Каїн пролив першу кров. Він і не буде справедливим — ще довго, поки Господь знову не спуститься на землю.
— Чув, — відгукнувся розбійник. — Вам легко казати!
— Мені не легко це казати. Простіше сказати, що світ легко виправити. Якщо є багаті й бідні, досить лише перебити багатих, і тоді бідних не буде? Так? Зруйнувати владу світську, принизити владу духовну й побудувати щось справедливе. І щоб якомога швидше.
— Думав я про це! — голос де Гарая пролунав якось невпевнено. — Ми із хлопцями як вип’ємо, так і починаємо про це саме справедливе суспільство радитися. Але що виходить? Без влади людям не можна — це зрозуміло. Отже, треба графа прикінчити, а іншого, гарного, замість нього поставити. От хлопець у нас є — Жан Зжуйбарана…
— Як?!
— Ну-у-у, — трохи зніяковів розбійник. — Він, взагалі, Жан Косопикий, а раніше його називали Жан Виродок. Але йому не подобалося… То він усе графом стати бажає. От я й думаю, який з нього буде граф? А якщо його графом не поставити, він, гляди, й мене заріже.
— Ви самі відповіли, сину мій, — кивнув я. — У тій книжці, яка виявилася настільки багата змістом, чимало дурниць, але в одному місці її автор — отець Гонорій — пише, що суспільство — як людське тіло. Кулак може повстати проти ока або носа, але нічим добрим це не скінчиться. А що робити — це вже вам видніше. Ви ж народний герой!
Раптом де Гарай зупинився й прошепотів: «Тс-с-с…», — після чого обережно пройшов уперед.
— Усе тихо! Ходімо.
Стежка, звиваючись між дерев, вивела на галявину. Досить знайому галявину…
— Святий Бенедикт! — прошепотів я й перехрестився.
…Купа темного каміння — залишки кам’яного вівтаря. Я був тут зовсім недавно, коли Його Преосвященство зволив лицедіяти в рогатій масці.
— Навіщо ми сюди прийшли?
— Але так — найкоротший шлях! — здивувався де Гарай. — Звідси до Пам’є доберетеся?