Я повільно перевів погляд ліворуч, звідки почув голос. Світло місяця впало на білу бенедиктинську рясу. Каптур був опущений на обличчя, але я вже впізнав цю людину.
— Добре, що ви тут, брате Гільйоме. Тут ви зможете не тільки чути мене, але й бачити. Як і я вас.
— Отче Ельфрику! Але як ви тут…
— Я не тут. Я зараз у своїй келії, а отець Сугерій невдовзі прийде до мене зі Святими дарами.
Я вже зрозумів це. Білий силует ледь помітно колихався, немовби від вітру, а голос чувся глухо, начебто йшов із колодязя.
— Я помираю, брате Гільйоме. От, зайшов попрощатися. Вибачте, якщо завадив.
— Ви… — я зовсім розгубився. — Треба покликати лікаря!
— Мені багато років, — білий каптур майже непомітно здригнувся. — Дуже багато. Так довго не живуть навіть дерґи. Мені не страшно, хоча я був грішником — великим грішником, брате мій. Нещодавно я отримав листа від Його Святості. Він дуже добрий і занадто високо цінує мене. У листі Його Святість запевняє, що всі мої гріхи пробачено. Та не це головне. Я відчуваю, що Високе Небо зглянулося наді мною.
Високе Небо! Я вже чув ці слова.
— Брате Ельфрику! Ви грішні тому, що були лоґрським… дерґським чаклуном?
— Так, — білий каптур знову колихнувся. — Я був гарме — верховним жерцем усіх дерґів. Але Христос вчасно зупинив мене. Шкода, що не всі дерґи слухають Його.
— Отче Ельфрику, — заквапився я. — Тут, у Пам’є, жила родина лоґрів… дерґів… Вони…
— Не треба… — примарна долоня, крізь яку просвічувало місячне світло, піднялася вгору. — Я вже закінчив рахунки з цим світом. Упевнений, ви розберетеся в усьому самі, брате. Я зробив, що міг.
— Зробили?
Згадалася наша остання зустріч, як його пальці доторкнулися до моїх повік. Господи, як же я не здогадався!
— Я відкрив вам очі. Тепер ви бачите так, як дерґ, і вам не страшні примари. Я накреслив на ваших грудях знак вищої влади — він невидимий, але будь-який дерґ відчує його.
— Мене… — я насилу перевів подих. — Вони мене бояться! Навіть захищаються хрестом!
Сміх — тихий, ледь чутний.
— Звичайно! Уявіть, що на вашім шляху зустрівся якийсь чернець із осяйним німбом. Навіть ні! Багато дерґів є добрими християнами, й ви їм бачитеся трохи інакше.
— З рогами й копитами? — я мимоволі здригнувся, згадавши рогату маску де Лоза. «Одного поля ягоди…»