— Ну звичайно. Відпочивайте.
Відкинувшись на сидіння, Марина відчула, як сон нарешті заволодів нею. Цієї ночі вона заснула добре якщо на дві години, і ось втома нагадала про себе. Вона повинна бути повністю зібраною, коли приїде в Маренівку.
Все ближче і ближче.
Міліціонер привів його у відділок, що був розташований тут же, на станції. В оздобленому лакованою фанерою кабінеті було порожньо, якщо не рахувати запиленої книжкової полиці, рожевої герані на підвіконні і масивного горіхового столу, за яким сидів черговий. Коли вони увійшли, він підвів очі від паперів, які заповнював, і, ковзнувши поглядом по Стефанові, звернувся до його конвоїра.
— Що, Петре, знову проблеми?
— Як бачиш. Гадаю, ти сам розберешся?
— Звісна річ. У чому справа?
— Цей клієнт розпочав бійку, — відповів міліціонер, презирливо глянувши на затриманого. — Натовк пики місцевим хлопцям. Якби не я, він би їх зовсім повбивав.
— Он як? — в очах чергового промайнула цікавість. — А де ж самі потерпілі?
— Вибач, забув прихопити з собою. Вони тобі потрібні?
— Ні. Не сьогодні, — відсунувшись від столу, запалив сигарету. — Залишай цього бойовика і йди собі.
— Все буде нормально?
— Аякже. Зараз ми з ним трошки побалакаємо.
— Ну, щасти тобі, — міліціонер повернувся і попрямував до дверей. Коли взявся за ручку, черговий покликав:
— Петре, за що мені цей головний біль?
Посміхнувшись, той знизав плечима і вийшов.
— Ось так завжди, — глянув на Стефана. — Ти сідай, сідай. Спішити тобі немає куди.
Той опустився на дерев’яний стілець. Черговий неквапно пройшовся навколо столу, випускаючи в повітря клуби диму, і знову сів у своє крісло. Якийсь час роздивлявся свої папери, а тоді промовив:
— Ну що ж, розказуй, як було діло, а я послухаю.
Стефан глянув у його холодні сірі очі. Тепер він сам не розумів, як все це могло статися. Як і в той, перший раз, він втратив контроль, вірніше, його примусили це зробити. Але все ж десь всередині залишилося задоволення від свого вчинку, від тої всепоглинаючої шаленості берсерка, яку він відчув. Якби його не зупинили…
ebooksa