Глибинка

— Отак вже краще, — промовила Оксана, послаблюючи хватку. — Хай твоя дружина поки що побуде поруч зі мною… на всяк випадок.

— Для чого ти робиш все це? — запитав він, зазираючи їй у вічі. — Чому саме ці люди?

— Тому що вони втрутилися в наші справи, — відповіла вона. — Вони хотіли смерті мого господаря. Але, вбивши мене, вони нічого не виграли — лише відтягнули те, що мало статися.

— Але чому, чому?

— Тому що Він так захотів, — очі Оксани спалахнули. — Ніхто не може перешкодити Його задумам. І я щаслива, що Він зробив мене виконавицею своєї волі і подарував мені безсмертя!

— 1 чого ж ви хочете? Заволодіти світом? Це безглуздя. Ти можеш вбити нас, але хтось вас все одно викриє і знищить.

— Я так не думаю. Хто помітить загибель маленького, забутого всіма селища? А ми тим часом підемо далі, бо мій господар жадає крові і ніхто не зможе нас зупинити…

— Ти надто довго пролежала у своїй могилі, — відказав Стефан. — Часи змінилися. Тепер ви не зможете довго залишатися непоміченими, і рано чи пізно хтось покладе цьому край.

Вона засміялася, неначе почувши вдалий жарт.

— Справді? А хто повірить у все це? Любий, я не перший день живу на світі і знаю, що люди з кожним роком все більше цікавляться собою і поступово втрачають знання своїх предків. Це легко помітити, коли перед твоїми очима змінюються цілі покоління. Вони навигадували собі безліч різноманітних релігій, забуваючи про ту єдину, яка була ще від самого початку, і тепер навіть Бог… — тут її обличчя презирливо скривилося, — …перетворився на якогось дідугана зі старої казки. То що вже казати про нас — тих, хто такий же древній, як і перші люди на землі? Ось, наприклад, ти — хіба ти повірив у ті старі історії?

Стефан зрозумів, що в словах дівчини є сенс. Якась незаперечна, страшна логіка. Так, речі, про які вона каже, дійсно мають місце в житті, і в цьому він вже переконався.

Помітивши розуміння на його обличчі, Оксана хитнула головою.

— Отож. Все усвідомлюється надто пізно, бо всі ви — лише тупуваті тварини, такі ж обмежені, як і той, хто вас створив. Забуваючи про свого бога, ви тим самим схиляєте голову перед нашим. Ви розпочинаєте війни через клаптик землі і вбиваєте один одного через розбіжності у поглядах — то хто з нас гірший?

— Я не хочу з тобою сперечатися, — мовив він. — Тобі ж потрібен я, чи не так? Відпусти мою дружину, і я зроблю все, що ти накажеш.

— Спокусливо, — замислилася Оксана. Вона провела пальцем по щоці Марини, і та, схлипнувши, затремтіла в її руках. — Відпустити? Ні. Це було б нерозумно. Ти й так виконаєш все, що я забажаю, а вона… — її губи розсунулися в страшну посмішку. — Вибач, Стефане, але сьогодні я ще не обідала!

Ікла дівчини встромилися в Маринину шию, і та закричала від болю. З грудей Стефана вилетів крик злоби і розпачу, й, підхопивши кілка, він кинувся вперед, але неначе налетів на невидиму пружну стіну, що відкинула його геть. Він простягся на підлозі, стискаючи зуби у безсилій люті. Все. Це кінець. Всі зусилля були марними, і тепер вони загинуть, як і всі інші…

— Зупинися! — гримнув чийсь голос.

Оксана скинула голову і зашипіла у бік дверей. Марина вислизнула з її рук і впала, вочевидь, втративши свідомість; Стефан обережно підповз до неї і притис до себе, озираючись у пошуках власника голосу. Він побачив, як в кімнату повільно входить чоловік у темних окулярах, але його обличчя було йому незнайоме. Один з них? Помітивши, якою шаленою ненавистю сповнилися очі упирихи, він в цьому засумнівався.

Чоловік тим часом клацнув пальцями і зупинився, спокійно поглянувши навколо. Позбавленим жодних емоцій голосом він сказав:

— Схоже, я якраз вчасно.