— Якщо
— Тобі вже краще?
Річардова посмішка сяяла у світлі Талісмана.
— Набагато краще, — сказав він. — Тепер допоможи мені підвестися, Джеку.
Джек нахилився, щоб узяти Річарда за плече. Той простягнув йому Талісман.
— Краще спершу візьми його. Я досі кволий, а він хоче повернутися до тебе. Я відчуваю це.
Джек взяв Талісман і допоміг Річардові підвестися. Річард обхопив Джека за шию.
— Ти готовий…
— Ага, — сказав Річард. — Але я чомусь думаю, що морем нам не повернутися. Здається, я чув, як під час Великої Колотнечі завалився балкон.
— Ми вийдемо через головні двері, — сказав Джек. — Навіть якби Господь створив прохід через океан з вікна на берег, я б усе одно вийшов через головні двері. Ми не тікаємо звідси, Річі. Ми йдемо як гості, що сплатили за проживання. Мені здається, ми сповна заплатили. А ти як гадаєш?
Річард простягнув худорляву руку долонею вгору. На ній досі червоніли вилікувані виразки.
— Гадаю, ми повинні це зробити заради нього, — сказав він. — Дай п’ять, Джекі.
Джек ляснув долонею по долоні Річарда, а потім вони вдвох рушили коридором, і рука Річарда обнімала Джека за шию. У коридорі Річард витріщився на купи мертвого металу.
— Що за хрінь?
— Бляшанки з-під кави, — сказав Джек і посміхнувся. — «Максвел Гауз».
— Джеку, що заради всіх свя…
— Не переймайся, Річарде, — сказав Джек.
Він посміхався і досі почувався чудово, але дроти напруги спрацювали в його тілі одночасно. Землетрус скінчився… але насправді це не так. На них чекатиме Морґан. І Ґарднер.
Вони дійшли до вестибюля, і Річард здивовано зиркнув на сходи, зламану реєстраційну конторку, розкидані трофеї і прапори. Голова чорного ведмедя ткнулася носом у скриньку для поштової кореспонденції, наче там смачно пахло медом.