Цікаво, чи вловив лисий заминку в його відповіді? Навіть якщо й так, то на обличчі господаря це важко було прочитати.
«Тьху, та хіба, до біса, не байдуже? — подумки розізлився на себе Макс. — Помітив чи не помітив, головне, що цей гидкий сироп уже перемістився з чашки в його шлунок, і більше його тут нічого не тримає. Він уже розплатився за свою дурнувату цікавість, причому в найбуквальнішому значенні».
Він подякував за чай і підвівся з наміром попрощатися.
— Так-так, звісно, — заметушився лисий, — більше вас не затримуватиму. Як бачите — він мав на увазі свій спортивний одяг, — я саме збирався зробити невеличку пробіжку. Спасибі за компанію.
Від його останньої фрази Макс ледь не пирснув зі сміху й подумав, що розповідь про цей дивний візит за оголошенням звучатиме, мабуть, дуже кумедно, коли він зустрінеться з Леною.
Леонтій провів його до дверей. Потиск руки господаря цього разу був на диво млявим і безжиттєвим, наче трясеш за руку небіжчика. Після того Макс збіг униз сходами й нарешті опинився на волі.
Лише на свіжому повітрі він сповна відчув, якою нудотною гидотою напоїв його лисий. Негайно схотілося чогось випити чи хоча б прополоскати рот звичайною водою, щоб язик не прилип до піднебіння і не посклеювалися губи. Часом Максу здавалося, що, крім липкої гіркуватої насолоди в роті, він відчуває якийсь дивний присмак. Але не звернув на це особливої уваги, тому що більше думав, як дійти до найближчого магазину чи лотка, щоб купити пляшку мінеральної води.
Майбутня розповідь Лені про зустріч із цим дивним типом Леонтієм уже не здавалася такою смішною. Чесно кажучи, на той час Макс серйозно засумнівався, чи взагалі захоче посвячувати її в деякі події цього ранку.
Він насправді й серйозно налякався. Хоча, мабуть, ніяка небезпека йому не загрожувала. Але щось переконувало в протилежному, і стоніжка теж дотримувалася цієї думки — ніби знала більше за нього.
Макс помітив за кількадесят кроків попереду вітрину магазину й додав ходу. Так, він послухався своєї цікавості й повівся, як осел; так, певною мірою щось його навіть налякало, але досить про це. Все скінчилося.
До очманіння хотілося курити, але на все свій час — спочатку слід утамувати липку спрагу в роті. Ще дужче він хотів би почути голос Лени, просто зараз. Треба буде обов’язково випросити в батька бабло на мобільний телефон, одразу ж, як вони з матір’ю повернуться зі свого «медового місяця» на Кіпрі. Макс злетів по сходах, що вели в магазин у бельетажі будинку, відчинив двері зі спеціальним пристроєм для плавного автоматичного закривання, переступив поріг і побачив обличчя Леонтія, що схилилось над ним.
Просто так, без всякого переходу. Ось він робить крок при вході в магазин, і наступної миті вже сидить у тому самому кріслі — низькому, з широкими підлокітниками — у вітальні лисого, з якої вийшов п’ять хвилин тому.
Але… виходить, насправді він нікуди не йшов? Що тоді, біс його ухопи,
— Отже, вже подіяло, — мовив старий, з оцінюючою цікавістю розглядаючи його, як піддослідну свинку, котрій щойно ввели нову вакцину.
Максу стало так кепсько, що він спромігся на одне слово:
— Як…
— Так, — кинув лисий, плюхнувся у крісло й забурмотів собі під ніс: — Отже, швидкість реакції залежить не від об’єму дози, а від температури в момент її вживання. Хто б подумав… Ну так, усе правильно! — він знову перевів погляд на Макса, який ледве дихати міг, не те що зрушити з місця, і знову схопився на ноги й закрокував кімнатою.
— Розвиток пам’яті та інше — для мене не більш як захоплення молодості, хобі, яке я давно переріс. Ось! — Леонтій різко зупинився за метр від Макса й простягнув до нього обидві руки, як охоронець музею до експоната, що давно вважався загубленим і виявився у бюро знахідок. — Ось моя основна робота! Праця мого життя!
— Чим ви мене підпоїли? — Макс з жахом усвідомив, що не в змозі ні вибратися з крісла, ні навіть поворухнути рукою, немов його тіло розбив параліч. Єдиним, що його ще абияк слухалося, був язик.
— Ідіоти! — знову продовжив метатися взад-уперед вітальнею лисий, не звертаючи жодної уваги на слова Макса. — Вони сміялися наді мною! Сліпали над своїми пасквільними статейками, жалюгідні, бездарні нікчеми!
ebooksa