Біля зупинки Макс одразу зрозумів, що шансів вибратися з центру міста на трамваї чи якомусь іншому виді транспорту, крім своїх двох, у нього майже немає. Усі підходи до двох зупинок, які обслуговували маршрути в протилежних напрямках, були заповнені змерзлими людьми. Але навіть якби йому вдалося прорватися крізь юрбу до дверей трамваю, то навряд чи він би проїхав далі за найближчий поворот. Причиною були безнадійні пробки на дорогах, вони утворилися через людський натовп, що продовжував і продовжував збиратися біля зупинок. Схоже, щось подібне відбувалося зараз усюди.
Звідкись, крізь гул сотень і тисяч голосів, пролунала переливчаста трель, і величезний натовп біля найближчої до Макса зупинки збуджено заворушився, побачивши трамвай, який дивом зумів подолати пробку на перехресті. Люди кинулися до зачинених дверей обох вагонів ще до того, як трамвай зупинився. Але одразу виявилося, що той доверху набитий пасажирами, чиї нервові обличчя витріщалися із середини і спостерігали за тим, що відбувалося навколо. Коли маса народу, гомоніючи й хитаючись, зрозуміла, що водій не збирається відчиняти двері, то обступила трамвай і почала бити кулаками по корпусу та вікнах з вимогою її впустити. Макс побачив обличчя водія, який марно дзеленьчав сигналом — бліда пляма страху, що вимальовувалася за склом. Коли в нього вдарив кинутий кимось важкий предмет, водій здригнувся і все-таки відкрив двері. Вони розчинилися з затримкою через внутрішній натиск людей і тільки завдяки допомозі численних рук ззовні. Пассажирам усередині залишалося лише тримати запеклу оборону. Юрба з вулиці хвилями накочувала на трамвай, немов морський приплив. До Макса долинули зойки затоптаних, крики болю й дитячий плач. Раптом з протилежного боку вагонів пролунав дзенькіт видавлених шибок. Збожеволілі люди й не думали про те, що автомобільне й людське скупчення все одно не дасть змоги трамваю зрушити з місця.
Усе ж дехто усвідомив безнадійність цих спроб. Але більшість уже не могли вибратися з натовпу, що напирав з усіх боків. Раптом дике багатоголосся розсік чийсь страшний високий крик. Макс побачив біля дверки трамваю закривавлене дитяче обличчя — хлопчика чи коротко стриженої дівчинки років семи, — яке на мить зринуло над головами натовпу й одразу зникло внизу, ніби захлиснулося разом з криком.
Бойня на трамвайній зупинці на мить відволікла Макса від пронизливого холоду, що пробирав до кісток і посилювався, перетворюючись у справжній мороз. Він так змерз, що його зуби відбивали кістяний дріб, а неприкрита шкіра на руках стала гусячою і вкрилася фіолетовими та оранжевими плямами. Втім, оточуючі виглядали не краще.
Хоча Макс був досить далеко від епіцентру тисняви, йому довелося докласти чимало зусиль і вправності, щоб вирватися з лещат натовпу, який збільшувався, і добратися до безпечної зони. Потім він переконався в необхідності пошуку іншого шляху втечі з цієї непоясненної-зимової холоднечі й якось добрів назад до проспекту Свободи.
Тут було просторіше, ніж біля зупинок, але крижаний вітер, як нагай, шмагав замерзле тіло. Люди в паніці метушилися, як одержимі, заскакували в перші-ліпші відчинені двері магазинів, кафе, під’їздів будинків. Продавці лотків, які вишикувалися вздовж проспекту, поквапливо намагалися зібрати товар, але кидали свої місця напризволяще і приєднувалися до інших, шукаючи порятунку від холоду, що посилювався з кожною хвилиною. Макс мигцем звернув увагу на кількох пенсіонерів, які займалися мародерством.
Десь із голосним «кр-раш!» лопнула й з гуркотом завалилася велика вітрина магазину одягу. Невдовзі Макс помітив людей, які бігли вулицею й натягали на себе перше, що потрапило під руку. Гуркіт розбитих вітрин посилився, коли він рушив у напрямку Оперного, — тут було багато магазинів. Продавці марно намагалися захистити свою територію від масового грабунку. Пробігаючи повз одне з таких вогнищ опору, Макс ледь не впав, спіткнувшись об тіло молодої дівчини в уніформі продавця, яка лежала на тротуарі з перерізаним шматком вітринного скла горлом. Її мертве обличчя з розплющеними очима, здавалося, належало восковій ляльці; кров із шиї розтеклася по тротуару й розмазалася безліччю ніг на десятки кроків навкруги. Макс відскочив убік, щоб не вступити в темно-червону калюжу. І відразу ж його хтось збив.
Він підвівся на ноги, посковзнувся і знову впав — під дією холоду розігріті тротуари спершу конденсували на своїй поверхні вологу з повітря, а тепер вона замерзала, перетворюючись на лід. Коли Макс падав, то потрапив руками в саму середину кривавої калюжі. Кров дівчини була ще теплою, а на морозі здавалася взагалі гарячою.
Він також сильно забив праве коліно, але був змушений швидко підвестися, щоб його не затоптали, і закульгав у попередньому напрямку. Макс іще не вирішив, куди звернути зі збожеволілого проспекту, він просто корився необхідності
Легковий форд на великій швидкості врізався в будинок за п’ять кроків від нього, припечатавши до стіни зі смачним і водночас страшним звуком двох людей. Кілька автомобілів зіштовхнулися на дорозі; один вибухнув і три чи чотири зайнялися, піднімаючи в небо масні клуби чорного диму. Макс дедалі частіше зустрічав на своєму шляху тіла — хтось іще корчився, хтось був без свідомості чи вже мертвий. Місцями стихійно спалахували бійки, звідусіль лунали зойки і крики про допомогу. Здавалося, весь світ опинився під владою божевільного ілюзіоніста, в порівнянні з яким Коперфільд виглядав хлопчиком у коротких штанцях, який втомлює сусідів трюками з набору юного фокусника.
Максу дедалі важче вдавалося зберігати рівновагу: забите коліно добряче розпухло, диявольськи боліло й майже не згиналося, плитка тротуару перетворилася на ковзанку, при цьому хлопця пхали, штовхали й налітали назустріч. Проте він ніяк не міг позбутися надокучливої думки помити руки; кров з перерізаної горлянки дівчини швидше примерзла до його долонь, аніж підсохла. Своїх рук він вже майже не відчував.
Обминаючи чергове тіло, яке лежало нерухомо впоперек тротуару, Макс раптом упізнав Батута. Він на мить затримався біля нього, одночасно ухиляючись від людей, які бігли. Видимих ознак насильства на тілі Батута помітно не було. Можливо, він просто посковзнувся, як і багато інших, і при падінні вдарився головою. Але хай там як, Макс швидко зметикував, що навряд чи здатен йому чимось допомогти — від задубіння й болю в коліні сам ледь тримався на ногах. Хлопець рушив далі, коли краєм ока помітив, що Батут за злою іронією долі опинився просто під одним з плакатів групи «Драглайн-2», які Макс розклеїв учора.
На перехресті за Оперним театром Макс зрозумів, що йому кінець.
Тіло, захищене лише футболкою й літніми джинсами, здавалося, уступало мертвотним вампірським обіймам двадцятиградусного морозу й заледве слухалося. Несподівано Максу захотілося лягти просто на тротуар і… Але частина його свідомості, яка зовсім не збиралася капітулювати, почала противитися й нагадала: якщо він піддасться цій спокусі, то більше ніколи не підведеться.
Він швидко, як тільки міг, метнувся назад до дверей найближчого під’їзду. Єдине, що залишалося, це спробувати десь сховатися. Юрби народу на проспекті вже помітно зрідли — ймовірно, багато з них так і вчинили. Макс штовхнув двері, але вони ледве піддалися. Він штовхнув ще раз, уже сильніше. Схоже, хтось підпирав двері з того боку. Макс вилаявся і побіг до наступних; крижане повітря перехоплювало подих. Двері відчинилися, але назустріч йому вилетів чийсь кулак і вдарив в обличчя. Макс гепнувся на задницю й заплакав від прикрощів, витираючи передпліччям кров, що юшила з носа. Сльози моментально примерзли, звисаючи з вій малюсінькими бурульками й позбавляючи його можливості бачити.
Повз нього хтось пробіг і боляче зачепив його розпухле коліно. Макс закричав, але все ж неймовірним зусиллям змусив себе встати, бо чудово розумів, що наступне падіння може стати для нього останнім. Він збив крижинки з вій нечутливими пальцями, вже нітрошки не хвилюючись, що вимаже обличчя кров’ю вбитої дівчини, і поплентався, тупо дивлячись уперед.
Майже безтямно Макс звернув праворуч у вузький провулок і, прошкутильгавши кроків із тридцять, почув попереду шум, що наближався, — шум, який тепер міг безпомилково впізнати. Перш ніж він зумів розпізнати це крізь туман в очах, стало зрозуміло — просто на нього несеться суцільна лавина людей. Можливо, вони були частиною натовпу, що штурмував на зупинці трамвай, і тепер, як і Макс, шукали шляху до порятунку саме тут.
Але також стало зрозуміло ще дещо. У нього не вистачить ані сил, ані часу, щоб забратися з їхньої дороги.
Це було схоже на удар величезної хвилі…
…Але на нього ніхто не наступив, і наступної миті він не перетворився в жахливе місиво з роздроблених кісток і кривавого фаршу плоті.