Не озирайся і мовчи

— Не агакай. Де зійде, знаєш?

— Отам. — Марк махнув правою рукою собі за спину.

— Правильно, — підтвердив Арсен. — На південному сході.

Хлопчак зняв окуляри, похукав на скельця, протер їх краєм кофти. Одягати назад поки що не став.

— Діду.

— Ну.

— Мені треба нові окуляри.

Старий моряк ледь спохмурнів.

— У цих уже погано бачиш?

— Не через те. Просто хочу нові, ну, поміняти.

— То скажи матері.

Короткозоро мружачись, хлопець поглянув на округлі скельця.

— Не хочу, — а потім стиха додав: — Я хочу, щоб ти пішов зі мною вибирати оправу. Бо в цій я на маньяка схожий.

Арсен усміхнувся скупою, ледь помітною посмішкою, і проказав:

— Добре. Щось придумаємо.

33

Вони загасили багаття і через півгодини за допомогою контролера спрямували телескоп на Марс. Іще півгодини прововтузившись із налаштуваннями, Марк залишився розчарованим. Попри те що Марс розташований у кілька разів ближче до Землі, ніж Юпітер, у телескоп він мав вигляд значно менший за газового гіганта — невелика, жовто-коричнева, злегка розмита з боків кулька. Марк так і не побачив ні льодяних шапок, ні елементів рельєфу. Фобоса та Деймоса також не було видно. Супутники Марса надто малі, і щоб роздивитися їх із Землі, потрібен значно потужніший телескоп.

За чверть до другої ночі дід із онуком скерували «Celestron» на Сатурн. Зображення було нечітким (напевно, через погіршення атмосферних умов), зате вдавалося розрізнити кільця.

О третій ранку, присвічуючи ліхтариками, Арсен із Марком склали телескоп, після чого полізли до намету. Хлопчак заснув, щойно загорнувся у спальник. Дід іще якийсь час лежав із розплющеними очима.

Упевнившись, що Марк міцно заснув, Арсен навпомацки відшукав онуків смартфон. Підтягнув його до себе та, натиснувши бокову кнопку, активував. «Meizu» залив намет слабким монохромним світлом. Старий моряк досі користувався кнопковим телефоном і мав доволі туманне уявлення про те, як функціонує Інтернет, але загалом розумів, як поводитися зі смартфоном. Він сторожко глипнув на Марка. Хлопчак не ворушився. Арсен розкрив галерею та вивів на екран знімок дерев’яного будинку на схилі лісистого пагорба. На кілька секунд залип у фото. Потім провів пальцем справа наліво. На екрані виник новий знімок, на якому був той самий двоповерховий будинок з еркерами та слуховим вікном. Різниця між зображеннями простежувалась, проте незначна, ледве помітна: трохи інший ракурс, трохи інша точка фокусу. Дід іще раз провів великим пальцем по екрану. Новий знімок — і знову той самий будинок…