Дід помотав головою.
— Попостиш.
Марк чмихнув і відвернувся. Поклав на коліна ноутбук, переглянув знімки Юпітера, вибрав найкращі й скоригував контрастність і кольори. Ввімкнув «Bluetooth» — спочатку на ноуті, потім на телефоні, — після чого перекинув відредаговані фотографії на смартфон. Він вирішив завантажити одну з фотографій газового гіганта на свій акаунт в Instagram’і — з біса непогано, як на перше фото, хіба ні? — проте не зміг під’єднатися до Інтернету. Вони з дідом забралися надто далеко, зв’язку практично не було.
Перебираючи скріншоти із зображенням Юпітера, Марк пригадав фотографію дерев’яного будинку, зроблену по той бік ліфта. Спідлоба глипнув на діда. Арсен тримав у руці рожен, на якому смажив шпикачку, й підправляв ним обвуглені, майже всуціль почорнілі дрова. Хлопець відклав телефон і запитав:
— Ти знаєш, що було на місці нашої багатоповерхівки?
Арсен подивився на онука — обличчя трохи червоне від вогню — й кивнув.
— Якийсь старий особняк. Невеликий, десь такий, як ті, що через дорогу від нас. — Їхня десятиповерхівка була єдиною висоткою на Квітки-Основ’яненка. Навпроти неї, вздовж східного боку вулиці, розташовувалися котеджі — нові й переважно двоповерхові. — По-моєму, один із небагатьох, який уцілів після Другої світової.
— Його знесли?
— Ні. Поховали з почестями посеред будівельного майданчика. — Арсен гмикнув. — Звісно, знесли.
Марк пропустив повз вуха насмішку.
— Що сталося з людьми, які там жили?
Дід знизав плечима.
— Та там ніби й не жив ніхто.
— Тобто будинок стояв порожнім?
— Здається, так. До переїзду я нечасто там ходив.
— Як довго стояв?
— Не знаю.
— Але ти бачив його? Ну… ти пам’ятаєш, яким він був?
— Так. А ти чого допитуєшся?
Марк узяв до рук смартфон, зайшов до галереї та розкрив фото дерев’яного будинку з широкими еркерами і слуховим вікном.
ebooksa