Не озирайся і мовчи

— Це означає, що таких місць багато? — запитально протягнула Соня.

— Сумніваюсь. Я перевірив ліфт у своєму старому будинку. Нічого не відбулося, на п’ятому ніхто не з’явився. Мені здається, це якось пов’язано з будинком, на місці якого збудували нашу висотку. З тим, що сталося в ньому.

— Думаєш?

— Ага.

Вони піднялися пагорбом до дуба — Марк назбирав іще кори, Соня підібрала їжу, — після чого пішли на пляж. Хлопець зіжмакав одну з газет, наламав гілля й почав готувати вогнище. Завершивши, запитав у Соні:

— Ти голодна?

— Не дуже.

— Тоді давай спочатку скупаємося.

Дівчина зробила невиразний жест руками.

— Ти йди, я потім до тебе приєднаюсь.

Марк обернувся обличчям до моря та застиг, вагаючись. Він несподівано осягнув, як не хоче, щоби Соня витріщалася на його живіт і гладкі, подібні на колони ноги. Він уже навіть уявив, як дівчина пирхає, побачивши жалюгідні рудиментарні припухлості, що вкривають його тіло замість м’язів. Хлопчак крадькома озирнувся — Соня дивилася в інший бік і копирсалася шматком кори в піску поміж ступнями, — а тоді перевів погляд на ледве збрижене море. Сонячні зайчики лоскотали обличчя, від насиченого киснем повітря паморочилося в голові, а тіло здавалося легким, майже невагомим. Марк пригадав, що востаннє плавав майже два місяці тому в аквапарку Львова. Він труснув головою, швидко роззувся, скинув кофту, джинси та футболку, акуратно поклав на одяг окуляри, а потім, здіймаючи бризки, забіг у воду.

Вода була холодною. Маркова шкіра стяглася, на мить йому перехопило подих, але за кілька секунд зашпори відійшли, і він призвичаївся. Хлопець кілька разів пірнув, занурюючи пальці в піщане дно, проплив туди-сюди вздовж берега й довго брьохався на мілині, допоки усвідомив, що Соня так і не приєдналася до нього. Дівчина сиділа на пляжі біля акуратно складеної купки хмизу, тоскно тупилася невідь-куди й длубалася в піску.

Марк виліз із води, натягнув на мокре тіло футболку й примостився поруч із Сонею так, щоб край футболки частково прикривав йому ноги. Без окулярів його обличчя мало якийсь мініатюрний і беззахисний вигляд.

— Ти чого?

Дівчина не поворухнулася.

— Нічого.

— Чого не плаваєш?

Соня уважно, неначе вивчаючи, спостерігала за піною, що утворювалася, коли хвиля набігала на берег.

— Мені не можна.

— Як це не можна?