Не озирайся і мовчи

22
18
20
22
24
26
28
30

— Він обізвав мене шльондрою, прикидаєш? — Соня хитала головою: зуби зціплені, верхня губа ледь задерта. — Коли мені було вісім, він показував свій член і розказував мені про секс, і то розказував, як у довбаному фільмі жахів, а тепер я — брудна шльондра!

Марк не стримався:

— У вісім років?!

— Ми ще жили в Острозі. Він виходив із ванни, діставав член і говорив: якщо я не буду слухатись, він заштовхає мені його поміж ніг і розірве нутрощі. Я лякалася, починала рюмсати, а він реготав і додавав, що зрештою так робитимуть усі чоловіки, коли я виросту.

У її карих райдужках щось роїлося — немовби відображення чогось, — через що у Марка складалося враження, ніби Соня тупиться в невидимий для нього телевізор.

— А як же мама?

— Ти що, дебіл? Думаєш, він при ній таке робив? Мама була на роботі. — Дівчина стиснула уламок кори з такою силою, що він розкришився. — Я його ненавиджу. Я його колись уб’ю, однозначно.

Марк зробив спробу змінити тему.

— То ти тепер… е… жінка?

Соня пирхнула.

— А до цього я, по-твоєму, ким була? Кобилою? — Вона викинула розкришену кору, обтрусила руки. — Хоча, якби я могла вибирати, ким бути в житті, я б обрала чоловіком. Жінкою нехай би був хтось інший.

Хлопець раптом пригадав розмову з дідом.

— Чому твоя мама не піде від нього? Вона його досі любить?

Соня фиркнула.

— Іноді мені здається, ми дивимось на нього, але бачимо різних людей. Мабуть, мамі колись було добре з ним, і вона бачить те, що минуло. Я ж просто не знаю його колишнього, і бачу лише те, що лишилося.

Друга спроба змінити тему вдалася краще: Марк потягнувся по одяг і дістав із задньої кишені джинсів компас.

— Глянь, що я маю.

— Що це? — Соня з цікавістю зиркнула на циліндричну металеву коробочку, з поверхні якої місцями пооблуплювалася фарба.

— Дідів компас, — сказав хлопець.

Дівчина прискалила око.