— Нащо він тобі?
— Я ж говорив уже: треба тут усе дослідити.
Соня гмикнула.
— Що? — глипнув спідлоба Марк. — Хіба тобі нецікаво?
Хлопець відкинув кришку та легенько струснув компас, примушуючи магнітну стрілку обертатися. Стрілка, рівномірно сповільнюючись, крутилася секунд п’ятнадцять і зрештою застигла, вказуючи на точку трохи лівіше від валунів біля дуба. Марку не сподобалося те, як стрілка гальмувала. Він іще раз потрусив компас. Цього разу, зупинившись, стрілка показала на пагорб за дерев’яним будинком. За третім разом вона повернулася до моря.
— Тут немає магнітного поля, — стурбовано висновкував Марк.
Соня закотила очі.
— Тобі не пофіг?
Суплячись, хлопець подивився на сонце.
— Ти не розумієш. Це недобре. Це дуже погано. Це означає, що тут, ну, ніби як немає щита, який би захищав від сонячної радіації, а через це ми можемо…
— Немає тут ніякої радіації! — обірвала його Соня. — Я ходжу сюди п’ять років.
Марк наче й не чув її.
— Треба десь дістати дозиметр чи хоча б лічильник Гейгера…
— Слухай, не задроть! — Дівчина жбурнула в нього жменю піску. — Не псуй день! Срака, як же без тебе тут було спокійно!
Марк набурмосився. Як міг, обтрусив пісок, а тоді, щоб приховати образу, взявся мовчки розпалювати вогонь. Кора й сухе гілля швидко зайнялися, і вже за хвилину перед ними затишно потріскувало невелике вогнище. Хлопчак ножем загострив дві найдовші гілляки, одну взяв собі, другу вручив Соні. Вони нанизали на них по сосисці й почали смажити, тримаючи гілки високо над полум’ям. Пляжем розлетівся апетитний запах смаженого.
За хвилину, наминаючи гарячу сосиску й заїдаючи її помідором, Марк озвався:
— Я все думаю: чому до ліфта не можна вдвох?
Соня скривилася.
— Ти знову за своє?
— Я просто запитав.
ebooksa