— Як бачиш, буває. Лікарі нічого не знайшли. Шпакевич просто помер, і все.
«Ес-ен-ес-де… Ес-ен-ес-де… — подумки повторив хлопець. — Треба розпитати діда», — а вголос буркнув:
— Погано шукали.
Вони знову вмовкли. Вітер помалу стихав. Марк дивився на захмарене небо, Соня спочатку розглядала залляте вогнями та притихле місто, потім, як це наскучило, також вперла погляд у хмари.
Хвилин за п’ять вона почала знову:
— Ну, але погодься, це однаково не просто так.
Марк спідлоба зиркнув на неї. Не просто так що? Зорі на небі? Чи те, що впродовж двох тижнів він став свідком двох смертей? Він вирішив не відповідати.
Соня підступила на крок.
— А раптом і я після спілкування з тобою помру?
Певна річ, вона говорила жартома: в її голосі не було страху. Та це швидко змінилося.
— Хіба що я скину тебе з даху.
Марк сам здивувався, як буденно й водночас неочікувано моторошно прозвучав його голос. Сонині очі покруглішали. Хлопець тут-таки ввімкнув задній хід:
— Ей, я пожартував! Ти ж не розкажеш, що я…
— Дебіл! — процідила Соня.
Марк відвернувся.
— А мої предки вірять… у багато що, — озвалася дівчина.
— У Бога?
Вона ледь усміхнулася.
— Якраз стосовно Бога я не впевнена. Мій старий постійно читає газету «Секретні матеріали». Він вірить майже в усе, що там написано.
— А ти?
ebooksa