Маркова щелепа відвисла.
— Тільки не на ковдру. — Потім до нього дійшло, що дівчина пожартувала, і він стулив рота. Та за секунду, випнувши щелепу, зарозуміло повторив: — То що таке Сонце?
Соня закотила очі, спершу вирішивши не відповідати, а тоді дещо згадала. Її обличчя просяяло.
— Це зірка. Сонце — це зоря! Це всім відомо.
Хлопчак підняв кутики губ.
— Тоді що таке зоря?
Завдяки Арсену Марк дуже рано засвоїв: знати, як це називають, і знати, що це таке, — цілковито різні речі.
Соні закортіло його вдарити. Не так через зміст запитання, як через тон, яким його було поставлено. Її більше не дивувало, чому з ним ніхто не спілкується, дивувало радше, яким чином за весь рік у 8-А його досі ніхто не поколошматив.
— Ти щодня бачиш Сонце, коли йдеш до школи, — не вгавав Марк, поблажлива усмішка не сходила з округлого лиця. — Хіба нецікаво, чим воно є насправді? Невже ніколи не хотілося дізнатися, що ховається за оцими всіма «кругле», «сліпуче», «гріє», «пече»?
Насправді Соні не було нецікаво. Вона нечасто замислювалася над суттю речей, одначе коли вже щось застрягало у свідомості, жувала його довго й наполегливо. І після Маркових слів у дещо невпорядкований клубок думок у її голові вплелася нова нитка: а й справді, що воно в біса таке, наше Сонце? Напевно, запитання мулятиме їй не один вечір, але на цю мить бажання зацідити у нахабний писок хлопця, що копирсався в телескопі за кілька кроків від неї, було більшим за цікавість. О так, незрівнянно більшим.
Марк не чекав на заохочення та взявся збуджено пояснювати:
— Зоря — це куля з водню. Вона стискається… під дією сили тяжіння стискається так, що всередині дуже розігрівається. Ми ще цього не вчили на фізиці, але якщо щось дуже стиснути, воно нагріється.
— Знаю, — буркнула дівчина.
— От. Усередині, там великий тиск, і температура п’ятнадцять мільйонів градусів, і через це водень спалахує й світить. — Хлопець експресивним жестом зобразив спалах.
Соня дивилася на нього, скептично вигнувши брову. Їй було зручніше думати про зорі як про зорі, а не як про чортівню, всередині якої щось стискається й спалахує.
— Глянь, — Марк підняв руку, спрямувавши палець у темне, де-не-де засотане сивими хмарами небо. — Уяви: кожна із цих цяток отам — це гігантська сфера, всередині якої горить водень. Мільярди тонн водню! — У нього аж ніздрі роздулися. — Наука не може бути нудною!
— Ти задрот! — видала Соня.
Рука опустилася. Марк наїжачився.
— Та ну тебе.
— Але ти задрот, задрот, задрот! Я ще не бачила таких задротів!
ebooksa