Не озирайся і мовчи

— Маєш швабру?

— Так.

— Давай сюди.

Дівчина метнулася до ванни й принесла звідти телескопічну швабру з віджимом. Марк розклав її на повну довжину і вислизнув за поріг. Через секунду до Соні долинув брязкіт розбитого скла: хлопчак розтрощив продовгувату світлодіодну лампу на сходовому майданчику.

Залетівши назад до квартири, Марк підскочив до загорнутого в килим тіла.

— Не втикай! — заметушився він. — Бігом! Швидше! Понесли!

Підганяти Соню не було потреби. Вони взялися за протилежні краї сувою та посунули його до ліфтових дверей. Килим прогнувся посередині й волочився по землі. Перед ліфтом Соня роздратовано прошепотіла:

— Треба було зразу викликати ліфт!

Попри розбиту лампу, на майданчикові панував кволий півморок: світло просочувалося з майданчиків восьмого та десятого поверхів. Дівчині здавалося, що батькові ступні видно за кілометр.

— Я ж не ідіот! — шикнув у відповідь Марк. Потому підняв руку й тицьнув пальцем на цифрове табло. Ліфт рухався.

За мить ліфтові двері роз’їхалися. Хлопець пропустив Соню вперед — вона перемістила до кабіни ноги. Потім вони разом поставили килимовий згорток вертикально й сперли на стіну кабіни.

— Виходь, — хекаючи, звелів Марк.

— Я з тобою.

— Куди?

Вони продовжували перемовлятися пошепки.

— Чекатиму на тебе на першому.

— А квартира?

Соня невесело посміхнулася.

— Там уже нема чого красти.

Хлопець клацнув одиничкою, двері зійшлись, і ліфт поїхав.