— Зрозумів…
Марк продовжував жувати. Арсен відкусив хліба, зосереджено оглянув надкушену скибку, а тоді ніби ненароком поцікавився:
— Це Соня?
Хлопчак скинув голову.
— Ні.
Дідові брови ледь піднялися. Дивно: не вгадав. У голові проскочило припущення: може, він узагалі помилився? Може, онук знайшов собі друга, й вони надумали піти в кіно, та майже відразу Арсен відкинув цю думку. З другом кіно переглядали б удома, на комп’ютері, та й хлопчак не став би вислуховувати теревені про попкорн і решту. Чоловік мусив щосили стиснути губи, щоби стримати посмішку. Ти ба: в їхнього очкарика побачення! Та вже через секунду м’язи довкола губ розслабилися: Арсен пригадав обличчя дівчинки з дев’ятого, яку перестрів на виході з під’їзду вчора ввечері.
— Ти бачив Соню?
Певна річ, Марк її бачив: вони ж однолітки, живуть в одному будинку й ходять до однієї школи. Проте хлопець зрозумів, що саме має на увазі дід.
— Ага.
— Знаєш, хто її так?
— Нєа.
Арсен здогадувався, та говорити не хотів. Зрештою, то не його справа. Втім, щось наче муляло йому в голові.
— Ти б поговорив із нею.
— Я намагався, діду! Справді! Але вона не хоче мене бачити.
Старий моряк умокнув скибку в бульйон, потім заштовхав її до рота й, прожувавши, стиха прицмокнув.
— Навіть якщо вона ще десять разів скаже, що не хоче тебе бачити, однаково поговори. Їй це зараз дуже потрібно.
20
Feel the sweat break on my brow.
Is it me or is it shadows that are dancing on the wall?
Is this a dream or is it now?
ebooksa