Жахослов ,

Даррен прийняв душ, перевдягнувся, спустився вниз, щоб зробити собі міцної кави, а тоді знову розкрив ноутбук. Усе було, як учора.

Яка мерзота вломилася в його акаунти в соцмережах і навіщо? Може, то були ті дівки. Точно. Помста за зіпсутий телефон. Може, ця історія вже дійшла до газет. Він набрав у «Ґуґлі» своє ім’я.

Даррен відчув, як кров збігає з лиця.

ЗА ВАШИМ ПОШУКОМ – «ДАРРЕН ЛАУРІ» – НЕ ЗНАЙДЕНО ЖОДНОГО ДОКУМЕНТА.

Якому суперхакеру до снаги таке зробити? Він швидко перейшов до панелі «Улюблене» і до своєї сторінки на Вікіпедії.

СТОРІНКИ «ДАРРЕН ЛАУРІ» НЕ ІСНУЄ. ВИ МОЖЕТЕ ПОДАТИ ЗАПИТ НА ЇЇ СТВОРЕННЯ.

Отже, справа в ноутбуці. Мала бути в ньому. Він поквапився до комп’ютера на столі в їдальні, яким його мати й батько користувалися, щоб купувати всіляку мішуру на eBay або спілкуватися з африканськими родичами, які постійно надсилали нудні фотографії людей із немовлятами на руках на фоні запилюжених будинків. Результат виявився той самий.

Вай-фай. Може, річ у цьому?

Даррен починав панікувати. Втручання в дію широкосмугової мережі – це точно справа, якою має займатись поліція. Він намацав телефон і зателефонував Барбарі.

У відділі реєстрації підняла слухавку Кензі.

– «Крамниця талантів», – відповіла вона, розтягуючи слова в характерній манері «золотої молоді».

– Кензі. Це Даррен. Дай-но мені Барбару.

– О, привіт, Даррене. Як провів вихідні?

– Слухай, я не маю часу на балачки. Просто поклич її, гаразд?

– О-о, які ми нетерплячі, – розсміялася вона. – Повиси трохи, любий, зараз її пошукаю.

Даррен залишився чекати, слухаючи в телефоні пісеньку Джонні Кеша.[156] Потім зачекав іще трохи. А потім ще. І коли вже збирався покласти слухавку і перетелефонувати, він знов почув голос Кензі.

– «Крамниця талантів».

– Господи Ісусе, я ж казав, вона мені терміново потрібна!

Голос Кензі напружився.

– Пробачте. Назвіть себе, будь ласка.

– От лайно. Це Даррен.

Її голос трохи пом’якшився і знов набув «мажорного» відтінку.