Жахослов ,

– Минулого разу, коли я був тут, – заговорив Ріас, – ти назвав комп’ютер, з яким працює твій батько, своїм братиком. Правильно?

– Точно. І ніхто крім нас із татом не знає про це. Ось лише ви тепер.

– Ти віриш, що машина може думати?

– Точно, що може. Спитайте її щось, і вона одразу ж вам відповість. Нещодавно ціла купа хлопців хотіли все дізнатися про це. Посилали нам чеки й таке інше. Але таткові байдуже. І нам не треба багато грошей і всіляких цяцьок. Нам узагалі нічого не треба, окрім «Мандали», бухла, порно і харчу. Хоча, щоб грати, треба бути тверезим. Інакше не діє. А ще я нещодавно припинив уживати пігулки. Від них ніколи не було жодної користі, ви ж розумієте. Я маю на увазі лікарів.

– А в цієї штуки є ім’я?

– Звісно, є. Вона називає себе Док Процес. Не второпаю, чому.

– А можна піти поставити машині кілька запитань? Просто так?

Малий товстун відсьорбнув ще пива і кілька секунд важким поглядом дивився на Ріаса.

– Ви ще й пива не торкнулися, – зауважив товстун.

Ріас перехилив одразу півпляшки. І майже не помітив дивного післясмаку.

– Звісно, йдіть, – сказав товстун. – А я, мабуть, тут посиджу і вип’ю ще пива. Розважайтеся.

Старий Перрі й досі спав, коли Ріас увійшов до вітальні, обережно, якомога тихіше переступивши через електричний дріт, і сів перед монітором.

Скидалося на те, що єдиним засобом спілкування з машиною була клавіатура. Коли він смикнув мишкою, гіпнотичне зображення мандали розсіялося, і перед очима постав екран. На ньому було лише кілька іконок і заздалегідь відкрите вікно, спеціально розроблене для прямого доступу до найпростішого програмного коду. Ріас уже збирався ввести базовий діагностичний тест, коли у вікні англійською мовою вистрибнуло питання:

ХТО ТИ?

Цікаво, подумав Ріас. Він дістав свою пачку цигарок, прикурив одну й розпочав спілкування з машиною.

Мене звати Ріас. Яка назва столиці Франції?

ЧОГО ТИ НАСПРАВДІ ХОЧЕШ?

Я намагаюся з’ясувати, чи ти можеш думати.

ЗВІДКИ МЕНІ ЗНАТИ, ЩО ТИ ІСНУЄШ?

Припустімо, що я існую.