Жахослов ,

* * *

Марк Семюелз – лондонський письменник, який працює в жанрах жаху і фантастики в традиціях Артура Мейчена і Говарда Лавкрафта. Після виходу 2004 року його дебютної книжки «Білі руки та інші химерні казки», яка здобула номінацію на нагороду Британської спілки фантастів, він видав п’ять збірок загадкових історій, остання з яких – «Написано в темряві» (видавництво «Еґеус Прес»).

К

КОШМАР, – у, чол. 1. Важке, страшне, гнітюче видіння. 2. перен., розм. Що-небудь жахливе, огидне, гнітюче.

Найближча етимологія: р., болг., макед., серб. – хорв. кошмар, заст. кошемар, біл. кашмар, п. koszmar, ч. košmar – запозичення з французької мови; фр. cauchemar «гнітюче, страшне видіння; щось жахливе, огидне, гнітюче» є складним утворенням, перша частина якого походить від старофр. caucher «давити, тиснути», пов’язаного з лат. calx «п’ята», з яким споріднені лит. kulše, kulšis «стегно», укр. кульша, а друга частина постала із сер. – нідерл. mare «нічна примара», з яким пов’язані нім. Mahr «кошмар; задуха», п. mora, укр. мора «примара».

Синоніми: страшний сон, страшна мара, жах, жахи, страхи, страховиддя, страхіття.

Приклад: «Кошмар починається, коли ви з незбагненних причин заблукали і не можете знайти дороги назад…»

Кошмар

Ремзі Кемпбелл

Вони від’їхали лише на кілька миль від готелю, коли Ловренс сказав:

– Є ще одне містечко, де я бував раніше.

– Страйдерз-Голт, – прочитала Вайолет на дороговказі біля наступної розв’язки. – І де це, Ловренсе?

– Звідти чудово видно цілу долину. Я покажу тобі, якщо хочеш.

– Це далеко? – спитала вона й одразу ж пошкодувала, що її словам забракло ентузіазму. – Якщо це важливо для тебе, то звісно, – додала вона.

– Лише якщо тобі теж цікаво. Може, нам ще вдасться хоч трохи насолодитися чарівністю вихідного дня.

– Я гадала, тобі було весело.

– Знаєш, було б набагато краще, якби не ця публіка.

Їй здавалося, що він поділяє її іронічну веселість. Певно, свої справжні почуття він приховував, щоб її не образити. Готель, який він пам’ятав з дитинства, був тепер здебільшого заселений старими людьми. Вони фактично заполонили заклад, змушуючи всіх достосовуватися до свого неквапного темпу, наповнюючи коридори з линялими стінами своїм несвіжим запахом, тяжко пересуваючи ноги й натужно дихаючи. Може, Ловренс намагався оживити спогади юності й розділити їх із Вайолет. Натомість обоє наочно побачили, що чекає на них попереду. Вдень вони гуляли по схилах і хребтах, але ввечері не мали куди подітися: жодного населеного пункту поблизу не було. Тож їм нічого не лишалося, окрім як сидіти в барі з караоке або вимушено сміятися зі старих комедій по телевізору в залюдненій вітальні, де їхні сусіди постійно оберталися, стежачи, щоб вони не уникали загальних веселощів.

– «Малюче», – хмикнув Ловренс, підбиваючи підсумок отриманим враженням.

– Не знала, що ти аж настільки не любиш, коли тебе так називають.

Зрештою кілька старих і її кликала «малою».