Дума про Хведьків Рубіж

Він завжди так її називав. Хто ж вона ще для нього?

«Ой леле! Жах! Жах!»

— Як твоє прізвище?! Як твоє прізвище, Галю?! Чуєш?!! — Максим щосили терзає дружину за плечі.

— Чи ти не знаєш!

— Прізвище!!!

— Пилипенкова…

ІІІ

— Крупина за крупиною гоняется с дубиною!

— Ничего, ребятушки, скоро в Сосновке отожремся!

Вже стала ніч. Москалі після доволі пісної вечері попадали ниць (лаючись на скупий харч) і швидко позасинали. Лише купка повстанців не спала. Вони вже зібрали своє спорядження і готувались у дорогу. Куди — й самі не знали. Їх було десь, може, чоловік двадцять. Усім керував той-таки прищавий молодик.

— Так, ребята, сговоримся вот как: вы пойдете …

Раптом між сплячих замелькали постаті. Повстанці притихли.

— Окольничий, — прошепотів старший бунтар. — Бей гниду, ребяты!

Повстанці кинулись на постаті. Зав’язався короткий бій. Поклали майже всіх — один лиш утік у бік шатра князя-боярина. Старший особисто всадив шаблю в черево окольничому.

— Ну, мать твою! Допрыгался, мразь! — прогорлав. — Бегом, ребятки, уходим на север! Тот может донести! Бежим!

Скоро купка втікачів добрались нишком до того ж місця, де ввечері домовлялись про сей бунт. Спинились, бо побачили, що в бік табору прямує ще одна запізніла колона. Вояки в ній ледве волочились і були, здавалось, іще більш змучені за тих, що спали там коло позицій.

— Сейчас переждем, пока пройдут, — шепотів заколотник — и двинем где-то… — поводив пальцем у бік обрію, — там, стало быть, Конотоп… С той стороны дорога на Путивль, стало быть… Вот пойдем туда — на Путивль сейчас нельзя, обойдем лагерь Трубецкого и двинем …

— Слышь, — один гримнув, пригнувшись.

— Чего тебе?

— Туда взгляните, братцы. На луну…