Дід Панас же од того жаху знову знепритомнів.
Через хвильку примчав Максим. Побачивши розчинені двері, він мало не збожеволів, але виявилося, що в хаті майже всі живі-здорові, окрім діда Панаса, що лежав під стіною без свідомості, та стікаючого кров’ю його сина. Максим розворушив оглушеного діда.
— Шо тут сталось?
— Не зміг… Це був той, цар їхній.
— Князь… Та знаю вже.
— Він щось сказав твоїй дружині і пішов. Щось таке… — дід ухопився за голову, — болить же як!
Максим полишив діда.
«Може, Топеш хоче напасти іншим разом або шось мудрує. Мені все одно, головне, шо з дружиною й дочкою все гаразд»
— Казав, молодша, — промовила, тримаючись за голову, Галя сама до себе.
— Як?!! — Максим стрепенувся. Підскочив до дружини.
«Ні, чекай, чекай, не може бути. Не може!»
У нього в голові, як вихор, самі по собі полетіли спогади від найпершої зустрічі з Галею. Полетіли і наткнулись на руку старшого розбійника, яку вкусила дівчина. Вірніше, не на руку — на той слід від її зубів.
«Постій, постій, можна було шось запідозрити. Не звернув уваги, дурень. Але ж…»
Спогади помчали далі, знову спіткнулись об дивні слова Галі на цвинтарі.
«Спить хтось» — чорт, та не кожен же таке і скаже! Знаю я тепер, про кого ти казала «спить», і під якими хрестами він спить!»
Красива невисока дівчина, красива невисока дівчина — вихром крутились ці слова у Максимовій голові. Слова, сказані Топешевими посланцями давно-давно, ще, мабуть, до визвольної війни.
Шукав. Усю Україну князь обійшов — нема красивої невисокої дівчини. От він характерникам гроші гарні й пропонував, лише б відшукали. Живу чи мертву.
У Максима аж помутніло в очах. Жах! Жах!
«Хворіла ж ти, серце, а я тебе вздоровити не міг ніяк. І не зміг би. Трусило тебе, ластівонько, кров’ю ти кашляла, а я й не знав, що то. А то мертва вода грала. То ж так, мила»
Максим же сам чув від Топеша: «Загубив я Молодшу, в руках була, а загубив же».
ebooksa