Раптом марево зникає.
Максим бачить навкруги рої упиряк. А на землі, поряд валяються їхні порубані тіла і розлита дуже схожа на кров мертва вода. Максим дивиться на свої руки й бачить, що вони по лікті заляпані в ній, неживій. І леза шабель, і сорочка.
— Чорт забирай, Максиме, ти що оце чиниш?! — Степан тягне отамана у схованку до кущів. — Куди ти прешся оце?!
— Мерці… — шепотів Максим. — Мерці…
— Та певне ж, мерці. Тобі краще знати.
Потягло паленим.
— Дим… — прошепотів Максим.
— Де дим? — принюхався Степан, поводив очима скрізь. — Де горить?
— Всередині, — отвічав характерник, мабуть, маючи на увазі палаюче село. — У суті… — зачимсь додав.
— Ху-у-у-х! — зітхнув Степан і озирнувся на схід, де над Диким Полем плив дим.
Х
Жайвори обступають Галю. Утворюють круг неї кільце. Галя закочує рукави і зображує пальцями упирську фігуру ОсінЬ, тоді ЯмУ, ХресТ, закриває очі.
— Зрій мій лик, смертний.
Я князь.
І вір у свого князя.
Розтирає один об один кінчики пальців.
— Має мудрість твій апостол.
Вір свому апостолу.
Навкруги піднімається вітер. Сильнішає й сильнішає. Зблискують далекі блискавиці.
— І увіруй у свого Господа.